ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
|
15.09.09р. |
Справа № 28/462-09 |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кварцит ДМ» с.Васильківка.
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Дніпропетровської філії м.Дніпропетровськ.
про визнання кредитного договору в іноземній валюті недійсним.
Суддя Манько Г.В.
Представники:
Від позивача: Бондар Є.І. — дов. від 12.08.09р.
Від відповідача: Пащенко Н.Ю. — дов. від 11.07.05р.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кварцит ДМ» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, просить суд визнати недійсним кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 7/КВ-05 від 30 березня 2005р. та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Дніпропетровської філії судові витрати.
Позивач наполягав на задоволенні своїх позовних вимог в повному обсязі, заявив, що ТОВ „Український промисловий банк”, як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, яка кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунками резидентами України.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, заявив, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, просив суд в позові відмовити. Представник ТОВ „Укрпромбанк” заявив, що відповідно до отриманої ним ліцензії та письмового дозволу Національного банку України № 67-5 від 27.06.2006р. має право здійснювати кредитні операції (надавати кредитні кошти позичальникам) в іноземній валюті на валютному ринку України. Законодавством України не встановлено ні обмежень, ні заборони щодо отримання в іноземній валюті позичальником (резидентом), який не здійснює зовнішньо –економічну діяльність.
На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, господарський суд, —
ВСТАНОВИВ:
30 березня 2005г. між ТОВ „Кварцит” та ТОВ „Український промисловий банк” був укладений Кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 7/КВ-05 з лімітом кредитування — 500 000 доларів США на строк три роки –до 30 березня 2008р. (далі Договір).
Вказаний Договір не відповідає вимогам закону, а саме згідно п. 1.2 згаданого вище договору, кредит був наданий позивачу –резиденту України — для поповнення обігових коштів, тобто для розрахунків з іншими резидентами України.
Відповідно до ст.3 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” (надалі –„Декрет”) № 15-93 від 1993р., національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.
Згідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.
ТОВ „Український промисловий банк”, як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, яка кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунками резидентами України. Отже, укладання спірного договору суперечить Декрету, тобто діючому законодавству України.
Суд не може погодитися з думкою відповідача про те, що отримання позики в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами України –юридичні дії, які не пов’язані між собою, бо згідно ст. 345 ч.2 Господарського кодексу України, мета, за якою надається кредит, є суттєвою, тобто обов’язковою, умовою кредитного договору. Пунктом 1.2 спірного договору передбачено, що валютний кредит був наданий позивачу –резиденту України — для поповнення обігових коштів, тобто саме для розрахунків з іншими резидентами України. Цей факт визнає сам відповідач.
Таким чином, відповідачу було заздалегідь відомо, що згідно спірному договору, він надає ТОВ „Кварцит” іноземну валюту з метою здійснення нею розрахунків з іншими резидентами України. Але такі розрахунки були б порушенням ст.3 Декрету, згідно якого національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, та підпункту „г” пункту 4 ст. 5 того ж Декрету, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії НБУ не допускається.
Згідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р., уповноважені банки, які отримали від Національного Банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.
Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання позивача на те, що видача банком –агентом валютного контролю –кредиту резиденту України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов’язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст. 13 Декрету, за що ст. 16 ч.2 абзацем 4 того ж Декрету передбачена відповідальність у вигляді позбавлення Генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі, що встановлюється Національним банком України.
У зв’язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті резиденту України для розрахунків з іншими резидентами України, суд вважає, що вони ж забороняють і отримувати такі кредити. Тому суд вважає не заснованим на законі твердження відповідача про те, що „законодавством України не встановлено ні обмежень, ні заборони щодо отримання в іноземній валюті позичальником (резидентом), який не здійснює зовнішньо –економічну діяльність”.
Разом з тим, суд вважає доведеним твердження ТОВ „Український промисловий банк” про те, що він, ”відповідно до отриманої ним ліцензії та письмового дозволу Національного банку України № 67-5 від 27.06.2006р. має право здійснювати кредитні операції (надавати кредитні кошти позичальникам) в іноземній валюті на валютному ринку України”. Це право відповідача підтверджується приведеними ним численними нормативними актами, вказаними вище.
Але це право відповідача носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли вказані вище операції суперечать діючому законодавству, зокрема — Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” № 15-93 від 1993р. Право ТОВ „Український промисловий банк” розміщувати валютні кошти на валютному ринку України не звільняє його від обов’язків агента валютного контролю, передбаченого п. 2 ст. 13 Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вказаним обов’язкам суд вважає зловживанням правом, яке не допускається відповідно до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на те, що позивач здійснив конвертацію отриманих ним кредитних коштів в іноземній валюті в гривню, що відповідач вважає правомірним, — суд вважає доказом недійсності спірного договору. Адже, конвертувавши кредитну валюту в гривню, ТОВ „Кварцит” формально порушило спірний договір, згідно п. 1.2 якого він мав розраховуватися з резидентами України саме іноземною валютою. Але його дії щодо цієї конвертації та подальших розрахунків відповідали закону, що визнає сам відповідач. Таким чином, незаконним є кредитний договір, який передбачав незаконні дії.
Отже позивач порушив з відома відповідача умови укладеного кредитного договору на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 7/КВ-05 від 30.03.2005р., а саме розрахувався в супереч умовам договору з резидентами України валютою України.
Згідно вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є невідповідність його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
З огляду на вищевказане позовні вимоги позивача обґрунтовані, підтверджені матеріалам справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 13, 203, 215 Цивільного кодексу України, Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, господарський суд, —
ВИРІШИВ :
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 7/КВ-05 від 30 березня 2005р.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Дніпропетровської філії (49000, Дніпропетровська область, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 39, ідентифікаційний код 26459670) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кварцит ДМ» (Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Васильківка, вул. Радянська, 1-А, ідентифікаційний код 30155197) державне мито 85 грн., 118 грн. витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу .
Видати наказ коли рішення набере законної сили.
|
Рішення підписано 21.09.09р. |