Одним із відносно нових явищ кримінального процесу, які були введені КПК України 2012 року, є інститут суду присяжних. Чому «відносно»? Тому, що сам по собі інститут присяжних існував на території нашої держави і за часів дореволюційної царської Росії і у добу СРСР. Щоправда у КПК 1960 року такі суб’єкти називались народні засідателі, однак їх функція багато у чому була схожою з тою, яка закріплена нинішнім діючим КПК.
Необхідно також зазначити, що інститут присяжних є дуже поширеним у інших країнах світу. Однак, вітчизняний суд присяжних за своїми повноваженнями та принципом дії дуже відрізняється від закордонних аналогів.
Взагалі, існування інституту присяжних, в першу чергу, викликане необхідністю забезпечення саме об’єктивного, неупередженого судочинства і покладенні функції покарання, як форми суспільного осуду, саме на представників суспільства. Якщо розглянути закордонні моделі судочинства, то така мета досягається, в першу чергу, завдяки залученню до суду присяжних осіб різного віку, статі, раси, життєвого та професійного досвіду і упередженість у такому випадку просто виключається. Сам же суддя, як учасник судового засідання, не вирішує питань винуватості особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, а стежить за тим, щоб сторони обвинувачення та захисту діяли за правилами та в межах діючого законодавства. Тобто фактично можна зробити висновок, що суспільство не делегує нікому своїх повноважень, а безпосередньо карає осіб, які скоїли діяння, визнане цим суспільством злочинним. Тому елемент зловживань, та як наслідок, суспільні протести проти дій суддів у таких країнах – майже виключені.
Однак і така система правосуддя не є досконалою. Оскільки, не секрет, що суди присяжних часто виправдовували осіб, які скоювали навіть тяжкі злочини і вина яких була безперечно доведена доказами.
Розглянемо, що собою уявляє інститут суду присяжних, закріплений КПК 2012 року.
Відповідно до норм діючого КПК України присяжні при виконанні ними своїх повноважень є суддями. Разом з тим вони не є професійними суддями і навіть можуть не мати не тільки вищої юридичної освіти, а й взагалі не мати вищої освіти. Єдиними вимогами до кандидата у присяжні є наявність громадянства України, досягнення тридцятирічного віку та постійне проживання на території юрисдикції конкретного суду. Одночасно існують критерії, які виключають можливість внесення громадянина до списку присяжних, якщо він:
1) визнаний судом обмежено дієздатним або недієздатним;
2) має хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного;
3) має не зняту чи непогашену судимість;
4) народний депутат України, член Кабінету Міністрів України, суддя, прокурор, працівник органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовець, працівник апарату суду, інший державний службовець, посадова особа місцевого самоврядування, адвокат, нотаріус, член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції;
5) особа, на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
6) досягнув шістдесяти п’яти років;
7) не володіє державною мовою.
Залучення присяжних можливе лише у випадках, коли особа, яка притягається до кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, заявить таке клопотання. Тобто мова йде про випадки скоєння особливо тяжких злочинів, яких на даний момент у чинному кримінальному кодексі є тринадцять. Зокрема до таких кримінальних правопорушень відносяться:
— посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 110);
— посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112);
— умисне вбивство з кваліфікаційними ознаками (ч. 2 ст. 115);
— терористичний акт, що призвів до загибелі людей (ч. 3 ст. 258);
— фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, або вчинені в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 321?);
— посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348);
— посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379);
— посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400);
— опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків, якщо вони були пов’язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов’язки з військової служби (ч. 5 ст. 404);
— порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438);
— застосування зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439);
— геноцид (ч. 1 ст. 442);
— посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443).
Про можливість і право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження судом присяжних прокурор зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому на стадії закінчення досудового розслідування перед направленням обвинувального акту до суду.
Право заявити таке клопотання обвинувачений має реалізувати до початку розгляду кримінальної справи судом по суті, тобто на підготовчому судовому засіданні.
У випадку подання такого клопотання вступає в дію норма, закріплена в ст. 31 КПК України, тобто кримінальна справа розглядається по суті колегіальним складом суду, що складається з двох професійних суддів та трьох присяжних. При цьому, якщо до суду надійшли обвинувальні акти у кримінальному провадженні щодо кількох обвинувачених, для того щоб був задіяний механізм інституту суду присяжних, клопотання про його застосування достатньо подати одному з обвинувачених.
Після отримання клопотання обвинуваченого про розгляд кримінального провадження судом присяжних, головуючий дає секретарю розпорядження викликати присяжних у кількості семи осіб, кандидатури яких визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних. Необхідність виклику присяжних чисельністю у сім осіб викликана тим, що законом передбачено імовірність звільнення від обов’язків автоматично обраного присяжного в наслідок відводів, самовідводів інших причин, що унеможливлюють участь особи у складі суду присяжних з можливістю після закінчення процедури такого відбору сформувати склад суду присяжних та призначити основних і запасних присяжних. Визначення основних та запасних присяжних з тих, які успішно пройшли відбір, також здійснюється автоматизованою системою документообігу суду. Якщо в результаті відбору залишається менше п’яти присяжних, що є недостатнім для формування суду присяжних (основні і запасні), головуючий дає розпорядження секретарю здійснити додатковий виклик присяжних за описаним вище порядком.
Присяжні наділені правами та обов’язками, до яких зокрема належать:
— Присяжний має право:
1) брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні;
2) робити нотатки під час судового засідання;
3) з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються;
4) просити головуючого роз’яснити норми закону, що підлягають застосуванню під час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.
— Присяжний зобов’язаний:
1) правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового провадження щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участі в судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе;
2) додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого;
3) не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду;
4) не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду, стосовно суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього;
5) не збирати відомості, що стосуються кримінального провадження, поза судовим засіданням;
6) не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і стали відомі присяжному у зв’язку з виконанням його обов’язків.
Кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил цього Кодексу з особливостями, встановленими КПК України. До таких особливостей, зокрема, відносяться неможливість проведення судом присяжних такої специфічної процесуальної дії як огляд на місці, передбаченої ст. 361 КПК України, а також не можливість прийняття рішення щодо обрання, скасування або зміни запобіжних заходів, яке приймається головуючим професійним суддею. У всіх інших питаннях присяжні здійснюють участь у судовому розгляді та прийнятті рішень на одному рівні з професійними суддями.
Двоє запасних присяжних так само перебувають у залі судового засідання протягом всього розгляду кримінального провадження для того, щоб вони могли у будь-який момент у разі такої потреби без затримок замінити основного присяжного.
Усі питання на нараді в нарадчій кімнаті розглядаються на рівноправних засадах. Організацією та проведенням наради керує головуючий, голос якого має бути останнім. Всі рішення приймаються простою більшістю голосів. Ніхто не може утриматися від голосування поставленого на обговорення питання, за винятком питань щодо визначення міри покарання, якщо присяжний або суддя голосував за виправдання обвинуваченого. В такому випадку голос утриманця автоматично переходить на користь найбільш сприятливого для обвинуваченого рішення.
Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, можна прийти до висновку, що запровадження інституту суду присяжних хоча і не є панацеєю вирішення всіх проблем вітчизняного кримінального судочинства, проте, це вагомий крок до реального справедливого та неупередженого правосуддя. І безумовно його реалізацією варто користуватися. Це, принаймні, не зашкодить обвинуваченому, а, можливо стане його єдиною надією на виправдання.