Євроінтеграційний вибір Українського народу – це чи не найголовніше досягнення України за останні роки, що стало можливим завдяки Революції гідності. Саме процеси Євроінтеграції впливають на реформи, які відбуваються сьогодні в Україні, що зумовлює необхідність приведення нормативно-правових актів України у відповідність до вимог Європейського Союзу.
Інтеграційні процеси з Європейським Союзом (далі – ЄС) – це не тільки нові економічні перспективи та інвестиції для України, але й можливість подолання технологічної прірви, яка існує між Україною та ЄС, розбудова нової системи державного управління та господарювання, а також побудова дійсно правової держави, заснованої на прозорих механізмах використання бюджетних коштів та повазі до прав людини. Саме ці пріоритети сьогодні лежать в основі всіх реформ, які відбуваються в Україні.
Відповідно до положень Угоди про асоціацію між ЄС та Україною (далі – Угода), Україна та ЄС визначили основні пріоритети, зокрема, визначено пріоритети у сфері реформування Конституції, судової та правоохоронної систем, виборчого законодавства, протидії корупції, державного управління, економіки та системи оподаткування, які є найголовнішими напрямками реформ для України.
Проте, як зазначають експерти, жодні реформи в економічній, політичній та соціальній сферах не можуть відбутись без першочергових реформ судової та правоохоронної систем в Україні та подолання корупції.
Оскільки інтеграція України в європейський політичний, економічний та правовий простір з метою набуття членства в ЄС є однією з основних засад зовнішньої політики України, що визначено законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», нарешті, за довгі роки співпраці, 16 вересня 2014 року Європарламенту та Верховній Раді вдалося ратифікувати політичну частину Угоди, що стало для України історичною датою.
За останні роки відбулись значні зміни в політичній, соціально-економічній та правовій сферах в України, проведено широкомасштабні реформи на виконання Угоди про асоціацію з ЄС, що дає можливість зробити висновки відносно ефективності та доцільності дій сторін Угоди і підвести підсумки та основні досягнення за три роки.
Якщо розглядати Угоду в розрізі її основних положень, слід виокремити основні напрямки співробітництва України та ЄС, а саме: політичний діалог та реформи; співробітництво у сфері зовнішньої та безпекової політики; співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки; співробітництво у сфері торгівлі та економіки; співробітництво у фінансовій сфері.
Саме по цим напрямкам, останні три роки, Україна здійснювала планові заходи на виконання Угоди, про результати яких щорічно звітують Кабінет Міністрів України та Національна рада реформ.
Що вдалося досягнути у конституційній реформі за 2015-2017 роки?
1. Конституційна комісія, створена Указом Президента України, підготувала проекти змін до Конституції в частині правосуддя, децентралізації та прав людини.
2. 26 жовтня 2015 року проект змін до Конституції в частині правосуддя отримав схвальний висновок Венеціанської Комісії.
3. 30 січня 2016 року Конституційний суд України підтвердив відповідність проекту закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» статтям 157 та 158 Конституції України.
4. 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя.
5. Відповідно до звітів Кабінету Міністрів України та Національної ради реформ визначено, що зміни до Конституції України в частині децентралізації влади та правосуддя відповідають європейським стандартам.
6. Відбулись експертні обговорення проекту змін до Конституції України в частині прав людини.
Проте, не зважаючи на певний прогрес, Верховній Раді так і не вдалось остаточно схвалити проект змін до Конституції України щодо децентралізації влади.
Що вдалося досягнути у судовій реформі за 2015-2017 роки?
1. Рада з питань судової реформи розробила та затвердила Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, а також детальний План дій щодо реалізації її положень.
2. Прийнятий закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який передбачає: механізм очищення суддівського корпусу; інститут суддівського досьє; прозорі правила формування Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів; удосконалює процес добору суддів; відновлює роль Верховного Суду, як найвищого судового органу в системі судів.
3. Розроблено проекти змін до Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства.
4. Проведено реформування системи виконання судових рішень.
5. Прийнято закон України «Про судоустрій і статус суддів», який вступив в дію одночасно зі змінами до Конституції в частині правосуддя.
6. Передбачено утворення нового Верховного Суду.
7. Передбачений перехід до триланкової судової системи.
8. Створено Вищу Раду Правосуддя.
Проте, не зважаючи на певний прогрес, судова реформа не зможе повноцінно відбутись без наступних кроків:
1. Прийняття нового закону України «Про Конституційний Суд України».
2. Проведення прозорого та неупередженого конкурсу на посади суддів нового Верховного Суду.
3. Доопрацювання та прийняття законопроектів про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства.
Що вдалося досягнути у реформі правоохоронної системи за 2015-2017 роки?
1. Прийнято закон України «Про Національну поліцію», відповідно до якого розпочала роботу нова патрульна поліція більш ніж в 32 містах України.
2. У структурі апарату Національної поліції створене Управління забезпечення прав людини.
3. Розпочата робота щодо реформування існуючої системи ізоляторів тимчасового тримання.
4. З листопада 2015 року почав працювати Департамент організації діяльності Корпусу оперативно-раптової дії «КОРД».
5. Триває активна співпраця з іноземними партнерами з надання фінансової, технічної та іншої допомоги Україні щодо реалізації проектів розвитку Національної поліції.
6. Створено Національне антикорупційне бюро (НАБУ). 2016 рік став першим роком дієвої роботи НАБУ. Під наглядом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури детективи НАБУ здійснюють розслідування у 264 кримінальних провадженнях (станом на кінець січня 2017 року). До державного бюджету України вже повернуто понад 100 млн. гривень, проте, розмір шкоди, завданої державі, у провадженнях, які розслідує НАБУ, сягає 82,9 млрд. гривень. Підвищеною увагою з боку детективів НАБУ користується діяльність суддів, прокурорів та інших держслужбовців.
7. Передбачено створення Вищого антикорупційного суду, як суду першої інстанції з розгляду справ, що розслідує НАБУ та супроводжує Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
8. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.02.2016 №125-р передбачено утворення Державного бюро розслідувань (ДБР).
9. Створено Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК), яке розпочало свою роботу 15 серпня 2016 року.
Проте, не зважаючи на певний прогрес, досі триває процес створення ДБР та досі не прийнято проект закону №4812, який мав наділити НАБУ правом автономного зняття інформації з каналів зв’язку, що значно сповільнює виконання Україною своїх зобов’язань перед ЄС в частині боротьби з корупцією.
Окремо слід виділити регулювання економічної сфери та імплементацію законодавства ЄС до податкової системи України.
Згідно з досягнутими Україною та ЄС домовленостями, Україна зобов’язується поступово наблизити своє податкове законодавство до законодавства ЄС, згідно переліку, що міститься у Додатку XXVIII до Угоди.
Так, відповідно до Глави IV Розділу V Угоди, досягнута домовленість про співпрацю між Україною та ЄС для покращення належного управління у сфері оподаткування з метою подальшого покращення економічних відносин, торгівлі, інвестицій та добросовісної конкуренції.
Сторони домовилися про посилення і зміцнення співробітництва, спрямованого на удосконалення і розвиток податкової системи та податкових органів України, а також гармонізацію політики щодо протидії та боротьби з шахрайством і контрабандою підакцизних товарів.
Проте, більшість положень Глави IV Розділу V Угоди стосовно правових засад наближення вітчизняного законодавства до законодавства ЄС в сфері оподаткування досі не реалізовано.
Слід зазначити, що необхідність виконання взятих Україною зобов’язань потребує більш рішучих кроків у сфері реформування правового механізму оподаткування ПДВ з врахуванням приписів європейського законодавства. Зокрема це уточнення окремих правових норм, що визначають об’єкт і базу оподаткування, ставки податку тощо.
Що стосується ПДВ, то Угода передбачає зобов’язання України наблизити власне законодавство до законодавства ЄС врахувавши, зокрема, Директиву Ради ЄС № 2006/112/ЄС від 28.11.2006 року про спільну систему податку на додану вартість та Директиву Ради ЄС № 2007/74/ЄС від 20.12.2007 року про звільнення від податку на додану вартість і мита на товари, що ввозяться особами, які подорожують з третіх країн.
Директиву Ради ЄС № 2006/112/ЄС можна вважати фундаментальною базою, що закріплює правові засади оподаткування ПДВ у ЄС. Саме тому сторони угоди визначили її однією з основних, що мають бути адаптовані.
У зв’язку з цим слід звернути увагу, що за останні три роки не відбулось кардинальних змін щодо правового механізму оподаткування ПДВ, встановленого Податковим кодексом України, який здебільшого відповідає вимогам ЄС, що відображені в згаданій директиві, проте удосконалення потребують окремі норми, які не повною мірою відповідають порядку оподаткування ПДВ у європейських країнах.
Певних результатів досягнуто й по іншим напрямкам реформування, а саме: державні закупівлі, виборча реформа, охорона здоров’я, реформа державного управління та фінансового сектору, реформа освіти, реформа системи національної безпеки та оборони, реформа інфраструктури та інше.
Слід також відзначити перемогу України на шляху до Євроінтеграції в контексті отримання Україною безвізового режиму з країнами ЄС.
Так, 6 квітня 2017 року Європарламент проголосував за надання безвізового режиму з ЄС для громадян України.
Безвізовий режим України з ЄС вже ухвалила Рада ЄС. Це останній крок перед підписанням, очікується, що безвізовий режим для України може набути чинності вже на початку червня.
Нажаль, жоден міжнародний процес, особливо такий складний як асоціація України з ЄС та проведення реформ в Україні на виконання Угоди, не може обійтись і без певних проблем та відповідної критики з боку європейських країн.
Постійне затягування проведення реформ, їх недосконалість та невідповідність Директивам Ради ЄС, тривалий процес створення нових державних органів та призначення керівних кадрів, неможливість влади подолати корупцію в країні та забезпечити прозорі механізми використання державних коштів, а також складна ситуація в східних регіонах України, всі ці фактори сприяють дедалі більшій критиці з боку ЄС.
Згадані негативні явища ще більш посилюються нестабільною, слабкою економікою та статусом України, як міжнародного боржника, нездатного самостійно відповідати по своїм зобов’язанням. Звичайно, все це не сприяє позитивному іміджу України, саме тому дедалі більше чутно претензії з боку країн ЄС, аніж схвалення дій української сторони.
Незважаючи на це, проведені Україною заходи, на виконання Угоди, вже сьогодні дають свої результати, свідченням яких є ратифікація не тільки політичної частини Угоди, але й досягнення результатів в процесі ратифікації економічної частини Угоди, яку вже ратифікували більшість країн-членів ЄС.
Проте, незавершеність багатьох процесів реформування в Україні досі стримує країни ЄС від повноцінної та остаточної ратифікації Угоди.
Зокрема, проблеми з ратифікацією Угоди виникли у Нідерландах, не в останню чергу через вищезазначені негативні явища.
Підкреслимо, що Нідерланди є єдиною країною ЄС, яка досі не ратифікувала Угоду.
Як підсумок за три роки, Україна здійснила багато кроків на виконання Угоди, проте кінцевий результат не повною мірою відповідає початковим очікуванням.
Враховуючи останні вимоги Нідерландів до Угоди, навіть після ратифікації Угоди сторонами, Україна так і не набуде статусу країни-кандидата на вступ до ЄС, а країни ЄС не зобов’язуються надати Україні цей статус в майбутньому.
Крім того, не передбачається пряма фінансова та військова допомога Україні, а громадяни України так і не зможуть вільно проживати та вільно працевлаштовуватись в країнах-членах ЄС.
Отже весь багаторічний шлях України до членства в ЄС знову нівелюється нерішучістю країн-членів ЄС сприймати Україну рівним партнером та неготовністю самої України на членство в ЄС через недосконалу систему державного управління, затягування з імплементацією Директив Ради ЄС до національного законодавства України, а також слабкими соціальними та економічними реформами.
Можливо, владі України дійсно слід прислухатись до основних претензій, які надходять з країн-членів ЄС, та зміцнювати перш за все економічну та законодавчу базу країни, приводячи їх у відповідність до стандартів та норм ЄС, адже успішність будь-якої євроінтеграційної політики полягає не в твердженнях і деклараціях про європейський вибір, а в банальному слідуванні принципам та цілям цієї політики.