Соціальні мережі вже давно перестали бути простою можливістю без кордонного спілкування. Користувачі із задоволенням публічно діляться своїми фото, інформацією про прекрасно проведений вечір минулого четверга та відпустку в теплих краях минулого літа.
Нікого не здивую, сказавши, що соцмережі збирають та зберігають інформацію про зареєстрованих користувачів (і не тільки зареєстрованих). Соціальні мережі використовують цю інформацію, в тому числі, для власних цілей. Більше того, вони передають інформацію про користувачів правоохоронним органам за їх запитами.
Разом з тим, ухвали українських судів, якими судді задовольняють клопотання прокурорів про тимчасовий доступ до речей та документів, які знаходяться «у адміністрації соціальної мережі: «www.facebook.com», розташованому за адресою: Facebook Inc. 10 Brock Street, NW1 3FG London, United Kindom 1601 Willow Road Menlo Park, CA 94025 United States, з метою встановлення володільця аккаунта під назвою «Тимофей Троцький» та можливістю вилучення копій підтверджуючих документів.» здаються юзерам смішними та безглуздими.
Чи дійсно все так смішно, як здається? Дізнаємося вже ближче до кінця цього матеріалу.
Інформація про особу vs соцмережі
Соціальні мережі – монстри, які знають про вас набагато більше, ніж може здаватися. Вони знають хто ми є, де ми були та коли (Instagram може продемонструвати наочно). Вони знають, з ким ми спілкуємося та про що. Вони знають наші номери телефонів, адреси електронної пошти та, навіть, домашні адреси.
Умовно всю інформацію, якою володіють соцмережі про користувачів можна поділити на три великі групи:
1. інформація, якою користувач «ділиться» добровільно (інформація, яка вказується користувачем під час реєстрації, створення матеріалів або їх публікації, відправлення повідомлень тощо);
2. інформація, яку соціальна мережа збирає самостійно (наприклад, через мобільні додатки, зокрема про місцезнаходження користувачів, контактні дані осіб, які містяться у телефонній книзі користувача);
3. інформація, яку соціальна мережа отримує від третіх осіб (зокрема, від інших зареєстрованих користувачів або ресурсів-партнерів).
Особливої уваги, заслуговує доступ соціальних мереж до інформації, яка зберігається в мобільних девайсах користувачів, які встановили мобільний додаток. Так, завантаживши файл із даними, які є у Facebook на мене (ви також можете завантажити інформацію про себе за посиланнямhttps://www.facebook.com/settings, натиснувши на «Скачать копию вашей информации на Facebook»), я була певною мірою здивована, оскільки побачила дещо чого не очікувала побачити – контакти людей, записані в моїй телефонній книзі (зображення додається, хто знайшов себе – пишіть в коментарі 🙂 ). До слова, там є навіть видалені із телефону контакти.
Наступний блок – зберігання інформації про переміщення користувачів. На щастя, Facebook, Twitter, VK не мають змоги видати маршрут переміщення користувача в конкретний день із зазначенням приблизного часу перебування в конкретному місці. А Google може. Дякую за зображення більш легковажному користувачу, ніж я.
Де мій легковажний друг був 13 травня 2015 року він не пам’ятає, але Google знає все.
А як щодо 2 серпня 2016 року? Google знову знає відповідь.
Google може нагадати і вам, де ви провели 13 травня 2015 року або 27 липня 2014 року. Інформація про переміщення користувачів сервісів Google за посиланням https://www.google.com/maps/timeline.
З’ясувавши, що соцмережі (і не тільки) «знають» про своїх користувачів, стає, м’яко кажучи, моторошно. Тому, саме час перейти до другого блоку – взаємодії соціальних мереж з державними органами, в тому числі правоохоронними.
Взаємодія соціальних мереж з правоохоронними органами
В межах цього питання, доречно буде згадати про справу щодо судового ордеру Twitter. Влада США, надіславши до компанії Twitter ордер 2703 (d), який містив відсилку до закону про збереження інформації, вимагала видати назви облікових записів, повідомлення, адреси, номера телефонів, адреси, реквізити банківських рахунків осіб, які орієнтовно пов’язані із діяльністю WikiLeaks. Як вже було з’ясовано в попередньому блоці, соцмережа цією інформацією може володіти. Відповідно до ордеру 2703 (d) Twitter не мала права повідомляти будь-кого про вимоги влади США. Соціальній мережі вдалося оскаржити ордер у суді та повідомити осіб про вимоги влади, однак особам, інформацію щодо яких запитувалась, скасувати ордер не вдалося.
Запити від правоохоронних органів України на даний час поодинокі, так, наприклад, протягом липня-грудня 2015 року правоохоронні органи України зверталися до Facebook 9 разів з вимогою надати інформацію про користувачів (акаунти), із них було задоволено 44,44%, що становить 4 запити.
Для порівняння, представники правоохоронних органів США до соціальної мережі протягом липня-грудня 2015 року звернулися 19235 разів, із них було задоволено 81,41% запитів (в тому числі на підставі ордеру 2703 (d) – 601).
В свою чергу, за аналогічний період у 2014 році від правоохоронних органів України надійшов лише 1 запит, у задоволенні якого соціальною мережею було відмовлено. Таким чином, можна простежити зріст активності правоохоронних органів України щодо співпраці із соціальною мережею. Мені здається, це тільки початок…
Twitter, на жаль, не показує інформацію щодо запитів державних органів України. В свою чергу, ситуація з Google не може не тішити – жодного задоволеного запиту за 2015 рік. Однак, протягом першої половини 2014 року було задоволено 50% запитів, це за умови того, що Google знає, де ви провели середу минулого тижня та 15 січня 2014 року.
Правила та політики використання даних містять багато абстрактних та суб’єктивних категорій, які дають змогу тлумачити їх «на свою користь» в будь-якій ситуації. Було б добре, якби кількість місць для маневрів була меншою, враховуючи, що такі абстракції можуть грати не на користь користувачів.
З точки зору захисту прав особи, не правильним є формулювання «для розкриття вмісту аканту може знадобитися запит або судове доручення на підставі конвенції про взаємну правову допомогу», яке міститься в розділі «Інформації для правоохоронних органів», розміщеному на Facebook. З метою захисту від необґрунтованих переслідувань та абсолютно безпідставних витоків інформації про особу важлива імперативність, тобто такі запити або судові доручення не «можуть знадобитися», а «необхідні».
На мою суб’єктивну думку, враховуючи важливість охорони та захисту права на особисте життя та його таємницю, на конфіденційність інформації про особу, задля забезпечення збереження інформації про користувачів, соціальні мережі повинні співпрацювати з правоохоронними органами інших держав, зокрема України, тільки через офіційні органи держав, де зберігаються дані, зібрані соцмережами. Така взаємодія буде значно тривалішою в часі, але дасть змогу уникнути свавілля з боку правоохоронних органів та зменшить ризики необґрунтованого розголошення інформації про особу користувача юридичною особою-соціальною мережею.
Таким чином, користувачі абсолютно беззахисні перед обличчям інтернаціональних соцмереж. Хтось може подумати, що це параноя, однак, юридична особа володіє інформацією про ім’я та прізвище особи, її місцезнаходження, які розрахунки така особа здійснювала, з ким вона має соціальні контакти та обмінюється повідомленнями, більше того, про те, з ким користувач мав намір одружитися три роки тому. Тотальний контроль. Джордж Орвелл позаздрив би.
Тому, ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, якою надається начальнику відділу прокуратури м. Києва – прокурору у кримінальному провадженні тимчасовий доступ до документів, а саме даних щодо акаунтів (з переліком), які перебувають у адміністрації соціальної мережі: «www.facebook.com», та на адміністрацію соціальної мережі: «www.facebook.com» покладається обов’язок виготовити та надати у електронному вигляді документи, що містять дані щодо акантів, вже зазначеному прокурору з можливістю вилучення їх копій, не викликає більше сміху.
І наостанок, ніколи неможливо наперед здогадуватися, хто зацікавиться інформацією про вас. Особливо, коли вся інформація зібрана і зберігається у одного розпорядника.