Стаття 15 Закону України «Про туризм» промовисто гарантує забезпечення прав та законних інтересів споживачів туристичних послуг за рахунок фінансового забезпечення відповідальності суб’єктів туристичної діяльності на випадок їх неплатоспроможності, банківської гарантії, що її зобов’язані оформити такі суб’єкти.
Однак чи дійсно банківська гарантія на практиці здатна забезпечити захист прав туристів при виникненні ситуації щодо неплатоспроможності туроператора чи турагента? Відповідь на це питання спробуємо знайти в чинному законодавстві.
Так, розглянемо сутність банківської гарантії. Відповідно до статті 560 Цивільного кодексу за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. При цьому виконання гарантом зобов’язань боржника перед кредитором здійснюється на підставі письмової вимоги останнього, до якої додаються усі необхідні документи.
Слід звернути увагу, що конкретні умови пред’явлення такої вимоги, строки її пред’явлення та документи, що повинні додаватись до вимоги, визначаються за домовленістю між гарантом та боржником.
Що стосується фінансового забезпечення відповідальності туроператора чи турагента, то Закон України «Про туризм» визначає лише загальні засади можливості відшкодування туристу понесених ним збитків, а саме: виникнення обставин неплатоспроможності туроператора/турагента чи внаслідок порушення процесу визнання його банкрутом. Згідно чинного законодавства під «неплатоспроможністю» розуміють неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності (стаття 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Тобто фактично неплатоспроможність може бути встановлена лише під час провадження у справі про банкрутство. Якщо ж туроператор чи турагент не сплатив кошти партнерам за кордоном і турист не зміг отримати оплачений ним відпочинок, як це було свого часу з компанією Karya Tour, турист не має змоги отримати компенсацію заподіних йому збитків.
Іншим чинником, що ускладнює забезпечення прав та законних інтересів споживачів туристичних послуг, є розмір фінансового забезпечення. Так, відповідно статті 15 Закону України «Про туризм» мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро, якщо ж туроператор планує надавати послуги лише з внутрішнього та в’їзного туризму, то розмір його фінансового забезпечення має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро, для турагента така сума становить еквівалент не менше ніж 2000 євро.
Тут слід враховувати, що у випадку банкрутства або неплатоспроможності великого туропрератора суми гарантії у 20000 євро вистачить для виплати компенсації вартості ненаданих послуг максимум 10-15 туристам, які встигнуть звернутися першими, однак лише щоденно туроператори в середньому продають 170-200 туристичних продуктів, тому одразу стає зрозумілим, що даної суми фінансового забезпечення не вистачило б для покриття витрат туристів у разі настання неплатоспроможності такого туроператора.
Реальне забезпечення прав та законних інтересів туристів повинно здійснюватись шляхом гарантування виконання зобов’язань туроператора/турагента перед кожним туристом. Це можна здійснити за допомогою страхування Туроператора на випадок його неплатоспроможності на велику суму в залежності від обороту туроператора, як це передбачено, наприклад, в ст. 17 Закону «Про основи туристичної діяльності в Російській Федерація», де розмір фінансового забезпечення залежить від обсягу реалізації туристичного продукту.
Так, зокрема мінімальний розмір фінансового забезпечення Туроператора в Росії становить близько 12000 євро, і встановлений лише для тих туроператорів, які надають послуги у сфері внутрішнього туризму. Туроператори, що надають послуги з внутрішнього туризму повинні мати фінансове забезпечення в розмірі 240 000 євро. А от максимальний розмір фінансового забезпечення залежить від розміру грошових коштів, отриманих туроператором від реалізації туристичного продукту за рік, і становить від 720 000 євро до 2 400 000 євро для туроператорів, що надають послуги в сфері виїзного туризму. У випадку, якщо туроператор надає послуги у декількох сферах туроператорської діяльності, то застосовується максимальний розмір фінансового забезпечення.
Завдяки встановленню настільки високого розміру фінансового забезпечення створюється можливість виплати страхової суми кожному туристу, який звернеться із заявою щодо ненадання йому туристичних послуг.
Позитивний досвід забезпечення прав споживачів послуг на випадок неплатоспроможності особи, що надає такі послуги має також Міжнародна асоціація повітряного транспорту (International Air Transport Association). У випадку банкрутства чи неплатоспроможності будь-якої авіакомпанії, що є членом даної організації, ІАТА, використовуючи розроблені механізми, здійснює компенсацію вартості ненаданих послуг з авіаперевезення для усіх споживачів, яким такі послуги не були надані за рахунок сплати їй авіакомпаніями членських внесків, розмір яких залежить від обсягів участі авіакомпанії у міжнародних сполученнях.
Крім того всі агенти ІАТА, серед яких є найбільші туроператори України, надають даній організації банківську гарантію на випадок несвоєчасної оплати заброньованих авіаперевезень чи іншого невиконання агентом Правил ІАТА з продажу пасажирських перевезень, розмір якої визначається пропорційно до проданих туроператором послуг з авіаперевезення.
Позитивним моментом було б запровадження зазначеного досвіду і для фінансового забезпечення туроператорів/турагентів в Україні. Так, розмір фінансового забезпечення туроператорів/турагентів повинен прямо пропорційно залежати від обсягів продажів туристичних послуг таким туроператором/турагентом. Такий механізм був би значно дієвішим, а ніж існуючий на сьогодні, однак і розмір такого фінансового забезпечення зріс би порівняно із діючим у сотні, а то й тисячі разів для великих туроператорів.
Що ж до турагентів, то вони взагалі не завжди оформлюють таку банківську гарантію, користуючись відсутністю у чинному законодавстві відповідальності за її не оформлення, що виникло у зв’язку зі скасуванням ліцензування турагентської діяльності відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» від 19.10.2010 року.
Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновків, що норми Закону України «Про туризм», що стосуються фінансового забезпечення діяльності туроператорів/турагентів мають значні недоліки. Перш за все, це проявляється у неспівмірності шкоди, яку може бути заподіяно споживачам туристичних послуг у зв’язку із неплатоспроможністю суб’єктів туристичної діяльності, із законодавчо встановленим розміром фінансового забезпечення. По-друге, недосконалим є механізм повернення коштів туристам, у зв’язку з ненаданням їм туристичних послуг, що значно ускладнює реалізацію споживачами туристичних послуг їх законних прав. Отже з метою недопущення повторення ситуацій, коли українських туристів викидають з готелів необхідно в найкоротші строки вдосконалювати норми чинного законодавства, що регулюють порядок надання фінансового забезпечення діяльності туроператора/турагента.