13 квітня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність».
Безумовно прийняття даного Закону було невідворотнім і рано чи пізно це все ж таки мало відбутися.
По-перше, попит на приватну детективну (розшукову) діяльність існує вже давно, оскільки не з усіма питаннями, які виникають у громадян та суб’єктів господарювання можна звернутися до правоохоронних органів.
По-друге, існує велика кількість професійно підготовлених спеціалістів, які могли б фахово та якісно надавати приватні детективні (розшукові) послуги, але на мали для цього законного підґрунтя. Фактично така діяльність давно існувала і здійснювалась, проте проводилась неофіційно і використання її результатів було практично неможливим.
Проте, нажаль саме прийняття Закону є чи не єдиним позитивним моментом у легалізації приватної детективної (розшукової) діяльності.
За великим рахунком цінність даного Закону полягає лише у тому, що він проголошує появу в Україні приватної детективної (розшукової) діяльності, закріплює деякі специфічні терміни, визначає сторін взаємовідносин у сфері даної діяльності, закріплює форми здійснення діяльності та чіткі вимоги до осіб, які можуть таку діяльність здійснювати.
Що ж стосується практичної сторони здійснення приватної детективної (розшукової) діяльності, то тут Закон фактично нічого конкретного детективам не залишив та не надав. Приватним детективам так і не було надано специфічних повноважень та функцій, якими володіють співробітники оперативно-розшукових підрозділів правоохоронних органів і ті методи та засоби збирання та отримання детективами інформації вони могли здійснювати і раніше. Більш того такими методами отримання інформації (з загальнодоступних джерел та з безпосередньої письмової згоди осіб щодо яких така інформація збирається) могли та можуть користуватися всі без винятку громадяни навіть не маючи при цьому посвідчення та свідоцтва детектива, отримання якого до речі відповідно до закону є не безкоштовним.
За таких обставин сенс звернення до детектива з метою отримати інформацію, яка і так знаходиться у вільному доступі та може бути отримана шляхом введення пошукового запиту в Google може бути лише для осіб, які або не знають як це зробити, або у них немає на це часу. І якщо припустити, що таких потенційних замовників може бути хоча б 20-30% від загальної кількості населення, то вірогідність того, що за таку роботу будуть платити великі гонорари малоймовірна.
Крім того, слід відмітити, що без внесення відповідних змін до процесуальних кодексів України, а особливо до Кримінального процесуального кодексу України, будь-яка інформація зібрана детективами з метою її використання учасниками такого процесу для захисту своїх порушених прав та законних інтересів не буде мати жодного доказового значення, а отже і цінності. Тобто деякі види детективної діяльності прописані у Законі на практиці є або неефективними, або такими, що не можуть бути здійснені не порушуючи інші норми законодавства, а їх результати не можуть бути використані для цілей замовника таких послуг.
За таких обставин, якщо залишити прийнятий Закон у тому вигляді, який він має на даний момент, то можна зробити висновок, що особи, які приймуть рішення отримати свідоцтво приватного детектива успішно зможуть займатись переважно розшуком безвісно зниклих осіб, розшуком викрадених автомобілів, розшуком зниклих домашніх тварин, тобто такою роботою на яку у правоохоронних органів не вистачає ні часу ні бажання. І складається враження, що саме для цього Закон і приймався – розвантажити Національну поліцію. А якщо це не так, то починаючи з ІV розділу Закон необхідно кардинально змінювати та вдосконалювати з одночасним внесенням змін до інших актів законодавства.
Дуже хочеться сподіватись на те, що насправді прийняття Закону є лише першим кроком на шляху реального дієвого втілення в Україні приватної детективної (розшукової) діяльності, а в іншому випадку він може так і залишитись лише на папері.