Багато галасу спричинила Постанова Кабінету Міністрів України № 330 від 05.05.2010 року “Про визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі”. Профспілки одна за одною прогнозують скрутне майбутнє становище працівників на підприємствах, стверджуючи, що тепер останні масово будуть переходити на режим неповного робочого часу, що дозволить при мінімальній оплаті (погодинній) максимальне завантаження працівника (як за повний робочий день), а отже, така ситуація не могла не зумовити дослідження наявності дійсних підстав для хвилювання профспілок.Передусім варто зауважити, що Постанова Кабінету Міністрів України № 330 від 05.05.2010 року “Про визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі” стосується виключно мінімальної заробітної плати. При цьому, відповідно до статті 94 КЗпП України оплата праці здійснюється залежно від професійних якостей працівника, результатів його роботи тощо та не обмежується максимальним розміром. Отже, встановлення мінімального рівня заробітної плати зовсім не означає, що виключно цим розміром буде обмежуватися оплата праці.
Крім того, встановлення погодинної оплати праці не є підставою для скорочення нормальної тривалості робочого часу, про що прямо зазначено в згаданій Постанові № 330 від 05.05.2010 року.
Більше того, згідно з статтею 10 Закону України “Про оплату праці” розмір мінімальної заробітної плати встановлюється у законі про Державний бюджет України (або шляхом внесення змін до зазначеного акту) з урахуванням пропозицій представників профспілок та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, стаття 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 330 від 05.05.2010 року визначає, що мінімальна заробітна плата в погодинному розмірі застосовується на підприємствах у разі встановлення у колективних договорах або за погодженням з профспілковими комітетами.
Отже, хвилювання профспілок не є обґрунтованими з огляду на наступне:
-Погодинна оплата праці на підприємствах впроваджується за погодженням сторін (Наказ Мінпраці № 69 від 16.04.1999 року), в колективному договорі (що передбачає участь профспілок в переговорах) або за іншим погодженням з профкомом (стаття 97 КЗпП України);
-Постанова Кабінету Міністрів України № 330 від 05.05.2010 року “Про визначення та застосування мінімальної заробітної плати в погодинному розмірі” не зумовлює обмеження розміру оплати праці на рівні встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
При цьому не можна не відзначити, що право введення неповного робочого часу вже давно регламентовано статтею 32 КЗпП України, яка дозволяє роботодавцеві такі зміни в разі організації виробництва і праці, про що працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, а в разі відмови продовжити роботу на нових умовах працівник може бути звільнений на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.
Таким чином, можливість встановлення неповного робочого часу роботодавець дійсно має, проте варто врахувати, що надано йому таке право ще з 27.05.1988 року та Кодексом законів про працю України, а не Постановою Кабінету Міністрів України № 330 від 05.05.2010 року.