На практиці бувають ситуації, коли засновник товариства або один із власників виконує функції керівника не отримуючи за це винагороду. Така діяльність є цілком правомірною, оскільки за статтею 65 Господарського кодексу України управління підприємством може здійснюватися власником безпосередньо або призначеною ним особою, у тому числі найманим керівником підприємства, з яким укладається трудовий договір (контракт).
Тож, виникає закономірне питання стосовно правової природи правовідносин, коли засновник (учасник) підприємства, виконує функцію його керівника, та чи повинен він отримувати винагороду за здійснювану ним діяльність у вигляді заробітної плати.
Загалом, усталеної судової практики, яка б надавала роз’яснення цього питання безпосередньо, немає. Проте, існує чимало рішень судів, які тим чи іншим чином стосуються діяльності керівника підприємства з отриманням винагороди чи без такої.
1. Правомірність здійснення засновником функцій керівника без укладення трудового договору та виплати заробітної плати.
1.1. Правова позиція щодо правомірності виконання засновником підприємства функцій директора цього ж підприємства без укладення трудового договору та, відповідно отримання заробітної плати, викладена в ухвалі Сумського окружного адміністративного суду від 26 березня 2012 року у справі № 2a-1870/1072/12.
За матеріалами справи статутом підприємства було передбачено, що його засновник виконує обов’язки директора, при цьому винагороду такий директор отримував у вигляді дивідендів, а заробітна плата йому не виплачувалась.
Контролюючий орган, за результатами проведення податкової перевірки цього підприємства, виніс податкове повідомлення-рішення, яким визначено зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб. На думку податкової, при здійсненні керівництва підприємством, засновник фактично перебував у трудових відносинах, відтак, повинен був отримувати заробітну плату та сплачувати ПДФО. Не отримана заробітна плата розраховувалась виходячи з розміру мінімальної.
Не погодившись із висновками контролюючого органу, платник податків звернувся до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення.
Суд підтримав позивача, вказавши, що висновки податкової є безпідставними, оскільки управління підприємством засновником передбачено у статуті підприємства та вказав, що «враховуючи такі положення статуту підприємства, суд вважає безпідставним висновок відповідача про те, що засновник підприємства, який виконував обов’язки директора працював на підставі трудового договору та мав отримувати заробітну плату як найманий працівник.».
1.2. Для обґрунтування позиції щодо правомірності виконання засновником підприємства функцій директора без трудового договору можна також використати висновки Конституційного суду, викладені у рішенні від 12 січня 2010 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення статті 99 Цивільного кодексу України.
У цій справі Конституційний суд України вирішував питання щодо того, чи повинна процедура усунення від посади директора підприємства, з яким не укладено трудовий договір, відповідати вимогам трудового законодавства.
Проаналізувавши законодавство, Судом було зазначено, що усунення голови виконавчого органу товариства (керівника) за цивільним законодавством та відсторонення працівника від роботи за трудовим законодавством мають відмінну правову природу та різні юридичні наслідки.
З цього можна зробити логічний висновок, що Конституційний суд також виділяє можливість здійснення керівником, що є учасником або засновником підприємства, управління суб’єктом господарювання без укладення трудового договору та отримання заробітної плати.
Отже, із вищезазначеного можна зробити висновок, що власник підприємства (засновник, учасник) може управляти власним бізнесом без оформлення трудових відносин та отримання заробітної плати. Він вправі вирішувати питання діяльності підприємства, відповідно до положень установчих документів юридичної особи, а відносини, які виникають при виконанні засновником функцій директора є корпоративними.
2. Неправомірність здійснення засновником функцій керівника без укладення трудового договору та виплати заробітної плати.
Водночас, у попередніх своїх рішеннях Вищий адміністративний суд України висловлював позицію, прямо протилежну наведеній вище.
2.1. Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04 червня 2008 року у справі № К-32016/06 бачимо формулювання «…у разі, якщо засновник підприємства є одночасно його директором, а відтак найманим працівником…».
За матеріалами цієї справи підприємство звернулося з позовом до Управлінням Пенсійного фонду України про визнання недійної вимоги відомства щодо сплати боргу у вигляді донарахованих страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Вимога базувалась на тому, що засновник підприємства фактично виконував функції керівника, а виплата праці не здійснювалась. Відтак, ПФУ донарахував додаткові грошові зобов’язання зі сплати відповідно збору від суми мінімальної заробітної плати.
ВАСУ погодився із висновками судів попередніх інстанцій та зробив висновок, що коли засновник підприємства є одночасно його директором, він є найманим працівником, і повинен отримувати винагороду за свою працю, з якої необхідно сплачувати всі належні податки і збори.
На жаль, у цьому рішенні ВАСУ не обґрунтовує ніяким чином такий короткий висновок, але є категоричним.
2.2. Аналогічна позиція була висловлена ВАСУ в ухвалі від 13 вересня 2006 року у справі № К-6605/06.
Не дублюючи опис фабули справи, варто вказати, що тут касаційний суд також беззаперечно проголошує, що у разі виконання засновником фірми функцій директора підприємства, його варто вважати найманим працівником та здійснювати оплату праці за трудовим законодавством.
Ці рішення варті уваги, проте, безперечно, не мають на сьогодні регуляторного значення.
Загалом можна зробити висновок, що відносини, які виникають при виконанні засновником функцій директора без укладення трудового договору, є корпоративними, а отже, у такому випадку відсутній обов’язок сплачувати заробітну плату, та стягувати з неї податок на доходи фізичних осіб, військовий збір чи ЄСВ.