Аналіз застосування ст.205 КК України навіть за останній місяць свідчить про те, що обвинувальний вирок щодо певної особи за вчинення відповідного злочину є не більше ніж інструментом тиску на бізнес, а не засобом досягнення превентивних чи карних цілей. Реально до кримінальної відповідальності притягуються лише так звані «підставні» директори, які у зв’язку з «тяжким матеріальним становищем» за символічну суму грошей погоджуються на реєстрацію суб’єкта господарювання «на своє ім’я»[1]. При цьому орган правозастосування і тут припускається помилки, визнаючи таких осіб не пособниками, а безпосередніми виконавцями фіктивного підприємництва всупереч роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України 2003 року[2]. Не зважаючи на неправильну кваліфікацію або навіть з правильною кваліфікацією, суди все частіше затверджують угоди про визнання винуватості між такими «посадовими» особами та стороною обвинувачення, і звільняють таким чином обвинуваченого від відбування покарання.
Слід підкреслити, що злочинні діяння щодо фіктивного підприємництва реально завдають значної майнової та організаційної шкоди, яка за таких умов залишається не компенсованою. Не завжди навіть за наявності обвинувального вироку щодо фіктивного директора реально контролюючий орган в змозі (чи не бажає в силу матеріальної зацікавленості) довести до свого логічного завершення кримінальне провадження по ухиленню від сплати податків, по легалізації (відмиванню) доходів, шахрайству чи по відповідному виду забороненої господарської діяльності, за яку встановлена кримінальна відповідальність.
При цьому слід визнати, що сам склад злочину фіктивного підприємництва є недосконалим. Нагадаю, що за ч.1 ст.205 КК України карається фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона (штраф від п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Визначений законом зміст діяння (створення чи придбання юридичної особи) по суті передбачає лише підготовчі дії для здійснення фіктивного підприємництва. Ними не охоплюється сама фіктивна діяльність – імітування господарських операцій, їх невідповідність ринковим умовам тощо.
Так само не вважається злочинним за ч.1 ст.205 КК використання вже існуючої юридичної особи для приховування незаконної діяльності. Не є злочинним саме по собі створення суб’єктів непідприємницької діяльності, наприклад, благодійних організацій, чим по суті і користується приватний бізнес. Також не є злочинним використання ФОП для «прикриття». Опис діяння також містить техніко-юридичний недолік – діяльність, щодо якої є заборона у законі, фактично є незаконною, хоча на рівні диспозиції ч.1 ст.205 КК ці поняття розмежовуються.
Внаслідок недолугого визначення змісту діяння цього складу злочину і заподіяння шкоди (ч.2 ст.205 КК) не може бути безпосереднім наслідком створення чи придбання юридичної особи, а є по суті результатом незаконних дій, заради приховування яких і була створена чи придбана ця юридична особа (це не діяння за ст.205 КК). Наприклад, фіктивне підприємство створено для ухилення від сплати податків. У цьому разі шкодою від фіктивної діяльності буде фактичне ненадходження до бюджету чи цільових фондів коштів, що одночасно є і наслідком ухилення від сплати податків. При цьому наслідки настали безпосередньо від діяння щодо ухилення від сплати податків, а не від самого створення юридичної особи для такого ухилення. Відтак, кваліфікація дій особи за ч.2 ст.205 КК України несе у собі ризик порушення одного із основоположних принципів кримінального права – недопустимості подвійного інкримінування (наслідок у вигляді шкоди може вплинути як на кваліфікацію за вчинення самих незаконних дій – прямий причинно-наслідковий зв’язок, так і для приховування незаконної діяльності – опосередкований зв’язок).
Тому цей склад злочину в існуючому нині вигляді не може залишатись у кодексі, а потребує принаймні спеціально-юридичних та техніко-юридичних змін. Фактично не можна застосувати цю статтю до багатьох випадків реальної фіктивної господарської діяльності, а коли навіть можна, то є ризик порушити концептуальні підходи до кримінальної відповідальності певної особи.
Більше того, навіть з появою у КК України розділу XIV-1 (заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб) не з’явилось ефективних кримінально-правових заходів для припинення фіктивного підприємництва. Йдеться про те, що ліквідувати чи оштрафувати такого суб’єкта підприємницької діяльності не можна (у рамках відповідного кримінально-правового заходу), оскільки ст.96-3 КК України не передбачає їх застосування за вчинення цього виду злочину. Передбачений же штраф (8 500-34 000 грн.) можна у разі несплати замінити на громадські роботи (ч.5 ст.53 КК України), розстрочити, або, як це реально здійснюється, зменшити його розміри до мінімуму (не менше 510 грн.) вийшовши за межі санкції на підставі ст.69 КК України.
Більше того, для ініціювання визнання фіктивними правочинів, вчинених юридичною особою, до посадових осіб якої застосовано кримінальну відповідальність за ст.205 КК України, достатньо судового рішення, яким встановлюється відповідний факт фіктивного підприємництва. Так, у випадках звільнення від кримінальної відповідальності (а за ст.205 КК України це можливо залежно від конкретної підстави для звільнення, оскільки мова йде про злочин невеликої (ч.1) чи середньої тяжкості (ч.2)) постановляється відповідна ухвала, якою водночас констатується факт вчинення цією особою злочину. Вона, так само як і обвинувальний вирок, констатує, що при діяльності певного суб’єкта підприємництва встановлено склад злочину за ст.205 КК України, але саме особу з певних причин звільнено від кримінальної відповідальності. Тобто не потрібно навіть реально застосовувати до «фіктивної посадової особи» негативні кримінально-правові наслідки. За таких умов криміналізація цього діяння точно не досягає мети кримінальної відповідальності.
На концептуальному рівні фіктивне підприємництво є по суті приховуванням незаконних дій (а точніше підготовкою до приховування шляхом створення чи придбання юридичної особи): якщо такі дії утворюють самостійний склад злочину, за загальним правилом, їх приховування тими ж особами окремим складом злочину бути не повинно. Однак, якщо таке приховування здійснюють інші особи – вони є причетними до злочину (а не співучасниками), за їх дії повинна наставати кримінальна відповідальність (напр. за ст.396 КК). Якщо незаконна діяльність, що маскується, сама по собі не є злочином (напр., ст.164-16 КАП), її приховування так само злочином бути не повинно.
Тому цей склад злочину не може вважатися ефективним засобом боротьби з фіктивним підприємництвом: далеко не всі прояви фіктивного підприємництва криміналізовані, передбачений вид покарання не здатний припинити таку діяльність, запобігти майбутнім спробам чи «компенсувати» завдану шкоду[3], концептуально відповідні діяння в принципі не утворюють самостійного виду злочину.