Концепція цифрових банків не перший рік жваво обговорюється серед фінансистів. В США успішно діє без єдиного відділення і комісії банк Simple, а у Російській Федерації його аналог ̶ Рокетбанк. Ще у грудні 2014 року в стінах Національного банку України із лекцією присвяченій цифровим банкам виступав Кріс Скіннер (до слова, автор книги «Цифровий банк»). В процесі лекції Голова НБУ заявила про готовність нашої держави до залучення інноваційних технологій в банківську сферу.
Прототип системи платіжних карток з’явився у 1978 році завдяки Seattle’s First National Bank. За майже сорокарічну історію багато чого у їх функціонуванні змінилось: з’явились нові можливості у використанні, існуючі опції постійно удосконалювались. Не зважаючи на це, платіжні картки, як, власне, і традиційні банківські відділення, сьогодні вже не відповідають інформаційно-технологічному рівню розвитку людства, отже, й потребам сучасного суспільства. Як зазначає сам Кріс Скіннер: «Якщо банк не має цифрової стратегії, він не має майбутнього».
Отже, спробуємо дослідити чи дійсно з правової точки зору можливо відкрити цифровий банк в Україні.
Цифровий банк vs законодавство України
Процедура створення банків в Україні передбачена Розділом ІІ Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Заснування банку в Україні є складною процедурою та потребує затрат великої кількості ресурсів. Згідно із чинним законодавством банку не обов’язково мати філії або відділення, однак місце, яке є центральним відділенням має бути, це місце, де зберігаються кошти, випускаються пластикові картки, також повинні бути касові вузли. В свою чергу, Постанова Правління НБУ від 10.02.2016 № 63 вимагає дотримання особливих заходів охорони таких приміщень.
За таких обставин цифровий банк нічим не відрізнятиметься від системи інтернет-банкінгу. Інтернет-банкінг (або ще веб-банкінг) виступає надбудовою звичайної банківської установи, за допомогою якої через електронні канали зв’язку надаються банківські послуги.
Головна відмінність веб-банкінгу від цифрового банку – це цифрова архітектура, що лежить в основі останнього. Інтернет-банкінг – змінює спосіб зв’язку банку із клієнтом, цифровий банк – змінює відносини у структурі самої установи. Приміщення із цегли і бетону замінюються на цифрову модель.
В теорії, цифровий банк повинен уникнути вимог, що ставляться до звичайного банку, та тотального контролю з боку центрального банку. З огляду на це, на сьогодні банк в Україні жодним чином не зможе стати цифровим.
Альтернативою може виступати узаконення цифрового банку не як банку, а як юридичної особи, виключним видом діяльності якої є надання певних фінансових послуг (фінансової установи).
Перевагами ж будуть:
1. менші вимоги до засновників і статутного капіталу такої юридичної особи;
2. відсутність вимог до приміщень, де будуть проходити операції;
3. практично однакові повноваження із банківськими установами;
4. здатність побудувати власну модель «банку»;
5. контроль за діяльністю з боку НБУ є значно меншим.
Зрозуміло, що повноважень на надання банківських послуг у такої фінансової установи не буде, але більшість проблем вирішується співпрацею із звичайним банком. Наприклад, укладенням договору на процесинг операцій з використання платіжних засобів.
Здійснення цифрових банківських платежів
Характерною ознакою цифрового банку є здійснення платежів за допомогою мобільного додатку. Важливо, що для ініціювання переказу коштів з рахунка платника використовується не платіжна картка, а власне мобільний телефон чи інший девайс.
В Україні із всіх законодавчо встановлених видів платіжних інструментів найбільш вдало для цілей цифрового банку (якщо припустити, що його створення все-таки можливе) підходить електронний платіжний засіб у вигляді мобільного платіжного інструменту, реалізований на програмній основі.
Проблема полягає у тому, що у чинних нормативно-правових актах регулюванню відносин, пов’язаних із використанням мобільного платіжного інструменту, не приділено достатньої уваги, а існуючі положення нерідко суперечать один одному.
Відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» мобільний платіжний інструмент (далі – МПІ) – це електронний платіжний засіб, реалізований в апаратно-програмному середовищі мобільного телефону або іншого бездротового пристрою користувача. Закон наводить занадто загальне визначення МПІ не розкриваючи особливостей пов’язаних із його використанням і функціонуванням у платіжній системі.
Якщо керуватись Постановою Правління НБУ Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів, тоді виходить, що єдиною особливістю МПІ є порядок його емісії. Операції за допомогою МПІ здійснюються за загальними правилами електронних платіжних засобів.
Ключова роль відводиться Тимчасовому положенню про застосування мобільного платіжного інструмента в Національній системі масових електронних платежів (далі – НСЕМП). В ньому наводиться зовсім інше визначення МПІ, як спеціального платіжного засобу у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку смарт-картки, що є носієм персоніфікованого платіжного мобільного додатка НСМЕП та відповідного додатка оператора мобільного зв’язку. МПІ може використовуватись тільки в мобільних телефонах, які обслуговує цей оператор мобільного зв’язку.
Для виконання платежів за допомогою мобільного телефону, у нього необхідно встановити картку SD та програмне забезпечення клієнтської частини Інтернет терміналу для мобільного телефону. Взаємодія картки з іншими елементами платіжної системи здійснюється не за допомогою зчитувача терміналу, а за допомогою мобільного телефону користувача, який працює спільно з Інтернет-терміналом НСМЕП.
Із вищевикладеного слідує, що наведений МПІ мало чим відрізняється від сучасної платіжної картки. Окрім цього, він має ряд недоліків, які зумовлюють непопулярність МПІ в Україні:
1) емісія смарт-картки здійснюється банками, що вимагає конкретного програмного забезпечення й підключення до конкретного оператора зв’язку, з яким співпрацює банк-емітент;
2) необхідність наявності спеціальних терміналів у продавця, які б надали змогу розплачуватись в магазині за допомогою МПІ;
3) обмежений функціонал платіжного інструменту, до якого входять лише:
1. переглядати залишок рахунку картки НСМЕП, змінювати ПІН-код;
2. поповнювати рахунки мобільного зв’язку;
3. оплачувати комунальні та інші послуги;
4. оплачувати товари та послуги в Інтерент-магазинах;
5. здійснювати грошові перекази на адресу фізичних та юридичних осіб.
Зрозуміло, що це суттєво відрізняється від обіцяного НБУ якісно нового мобільного платіжного інструменту НСМЕП, який, зокрема, дасть змогу здійснювати оплати і передачі рахунку, використовуючи здатність смартфонів розпізнавати QR-код. Не створено і мережу з понад 50 000 спеціальних касових апаратів. Схожа технологія зчитування QR-кодів на LiqPay є у ПриватБанку, та це не МПІ, все рівно під час операції фігурує платіжна картка.
З огляду на вищевикладене, можна зробити висновки, що в сучасних умовах створити цифровий банк неможливо. Найоптимальнішим варіантом є створення фінансової установи і відмова від намірів отримання банківської ліцензії. Зміни технологій обробки і маршрутизації транзакцій, безпеки, шифрування інформації, зв’язків різних систем і платформ забезпечать виконання завдань та цілей наближених до цифрового банку майбутнього, про який говорив Кріс Скіннер. А тим часом, Україна абсолютно не готова відмовитись від платіжних карток й зустріти нові платіжні інструменти.