Психологія спортсмена ґрунтується на «дусі конкуренції» та прагненні до перемоги, а жаль, інколи навіть будь-якою ціною. Шлях до вершини у спорті важкий та тернистий. Одні спортсмени отримали свої здібності від природи та підтримують свою фізичну форму, інші йдуть до своїх перемог через численні тренування та надзвичайно великі фізичні навантаження. Проте існує й третя ланка – ті, хто вдається до хитрощів, до заборонених препаратів.
У наш час частиною «спортивної науки» стала розробка методик використання досягнень фармакології для підвищення результатів спортсменів. Крім того, розробка нових препаратів з відповідними властивостями стала невід’ємною та цілком законною частиною «спортивної науки». Однак тут виникає проблема межі «дозволеного» й «недозволеного». Для усвідомлення цієї проблеми достатньо звернути увагу на сутність правового значення рівних стартових умов, тобто змагатися повинні люди, організм яких перебуває в «нормальному», з медичного погляду, стані. Постає питання правового характеру: що ж заборонено?
Перші спроби використовувати речовини, які мали допінгову дію, робилися в ІІІ ст. до н. е., про що свідчать праці філософів Філострата та Галена. Поняття еволюціонувало та перше визначення слова «допінг» з’явилося в англійському словнику в 1889 р. Воно позначало мікстуру, до складу якої входив опіум, який давали коням, щоб зробити їх активнішими. Корінь слова «допінг» було взято англійськими лінгвістами з кафарського діалекту Південно-Східної Африки, у якому «dope» означало спеціальну рідину, яку кафари під час релігійних церемоній вживали як підбадьорюючу речовину.
Відповідно до Всесвітнього антидопінгового кодексу антидопінгові програми покликані зберегти те, що дійсно важливе і цінне для спорту, те, що називають «духом спорту». Це є сутністю олімпійського руху – прагнення до досягнення людиною переваги завдяки вдосконаленню природних талантів кожної людини. Це те, що визначає наше прагнення до чесної гри. Допінг повністю суперечить поняттю «дух спорту».
Міжнародний олімпійський комітет (далі – МОК) дає визначення поняття «допінг» – прийом за призначенням чи використання здоровими особами сторонніх для організму речовин незалежно від способу їх введення або фізіологічних речовин в анормальній кількості й анормальними методами виключно з метою штучного та несправедливого покращення досягнень у змаганнях.
Поширення допінгу в сучасному спорті перетворилось на гостру проблему, відсунувши на другий план усі інші протиріччя і складності спорту.
Першою спортивною організацією, яка визнала вживання допінгу незаконним, у 1928 р. стала Міжнародна аматорська легкоатлетична організація. Першою державою, яка заборонила вживання допінгових речовин у 1963 р., стала Франція, після чого таким шляхом пішли й інші країни світу.
Боротьба з допінгом стала одним із пріоритетних напрямів діяльності Міжнародного олімпійського комітету. Особливо активною стала ця діяльність у 1960-х роках. У 1962 році МОК під час сесії у Москві прийняв резолюцію, у якій закликав спортивні федерації, а також олімпійські комітети держав вести активну боротьбу з допінгом. Питання вживання допінгу розглядалося на І Міжнародному конгресі спортивної науки в Токіо в 1964 році. Створена у 1967 році медична комісія МО стала брати у спортсменів письмове підтвердження про їхню відмову від вживання штучних препаратів.
Визначення антидопінгового контролю наводить український законодавець у Законі України «Про антидопінговий контроль у спорті» від 07.02.2017 – це комплекс заходів, спрямованих на боротьбу з допінгом у спорті, який включає антидопінгову діяльність та допінг-контроль.
Вперше допінг-контроль МОК провів у 1968 році на зимових іграх у Греноблі. З 1972 року він став обов’язковим на Олімпійських іграх.
Медичний кодекс МОК, прийнятий у 1994 році, став регулювати порядок проведення антидопінгового контролю. Йому на зміну у 1999 році був затверджений «Антидопінговий кодекс олімпійського руху».
У 1999 році міністри і керівні працівники, відповідальні за фізичне виховання й спорт, провели в Лозанні Всесвітню конференцію з допінгу в спорті. Під час конференції було досягнуто згоди на утворення Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА) як незалежної структури, що здійснює координацію боротьби з допінгом у спорті. Штаб-квартира ВАДА розміщується в Монреалі (Канада).
У межах своєї компетенції ВАДА у 2003 році прийняла Всесвітній антидопінговий кодекс та Копенгагенську декларацію про боротьбу з допінгом у спорті. Кодекс – це основний документ, прийнятий ВАДА, який є обов’язковим для виконання всіма спортсменами. Надалі Кодекс змінювався, остання редакція кодексу набула чинності у 2015 році.
Одним з головних міжнародних актів у сфері допінгу є Міжнародна конвенція ЮНЕСКО про боротьбу з допінгом у спорті, яка була затверджена на Генеральній конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури 18 листопада 2005 року в місті Париж та ратифікована Україною 03.08.2006. У підготовці тексту конвенції брали участь представники близько 100 держав. Конвенція створює правову основу для вжиття державами заходів із боротьби з допінгом, а також для надання підтримки міжнародним стандартам, розробленим Всесвітнім антидопінговим агентством.
Можна з точністю стверджувати, що Конвенція та Кодекс тісно взаємопов’язані між собою. Держави-учасниці зобов’язуються дотримуватися принципів Кодексу як основи для вживання заходів, передбачених у статті 5 Конвенції, а саме: заходів у сфері законодавства, нормативного регулювання, політики й адміністративної практики.
Конвенція складається з преамбули, 43 статей, доповнень і додатків. Одним із доповнень є Заборонений список Всесвітнього антидопінгового кодексу. У цьому доповненні передбачені субстанції та методи, заборонені в будь-який час. Також питання щодо Забороненого списку регулює стаття 4 Всесвітнього антидопінгового кодексу. У пункті 4.1 вказується, що ВАДА зобов’язана публікувати Заборонений список як Міжнародний стандарт так часто, як це необхідно, але не рідше одного разу на рік. За загальними правилами Заборонений список або зміни набувають чинності через три місяці після публікації Забороненого списку ВАДА. Незалежно від того, чи були внесені зміни до списку чи ні, ВАДА завжди публікуватиме найостаннішу версію Забороненого списку на своєму сайті.
Відповідно до Кодексу Заборонений списокмає містити такі заборонені субстанції та заборонені методи, які заборонені до використання як допінгові весь час, тобто як у змагальному, так і позазмагальному періоді, оскільки вони здатні поліпшувати фізичну форму на майбутніх змаганнях або маскувати застосування тих субстанцій і методів, які заборонені тільки в змагальному періоді. Заборонений список може бути розширений ВАДА для конкретного виду спорту.
Окрім Забороненого списку, Конвенція виділяє ще й Заборонені методи, які використовують спортсмени задля покращення спортивних результатів. Першим методом є посилення перенесення кисню, тобто підвищення здатності крові поглинати, транспортувати і постачати кисень. Другим забороненим методом є хімічні та фізичні маніпуляції. Третімє генний допінг – нетерапевтичне використання клітин, генів, генних елементів чи модуляцій генної експресії. За допомогою методів спортсмени штучно підвищують працездатність і нівелюють відчуття втоми.
ВАДА відповідно до пункту 4.3 Кодексу включає субстанцію чи метод до заборонених на власний розсуд за наявності певних критеріїв. Істотним є момент, відповідно до якого рішення ВАДА є остаточним і не може бути предметом обговорення з боку спортсмена або іншої особи на підставі того, що певна субстанція або метод не були маскувальним агентом, не могли поліпшити результати, не несли ризик здоров’ю або не суперечили духу спорту.
Важливо звернути увагу на такий аспект, як терапевтичне використання заборонених препаратів. Відповідно до підпункту 4.4.1 Кодексу наявність забороненої субстанції або забороненого методу, що відповідають дозволу на терапевтичне використання, який був виданий на основі Міжнародного стандарту по терапевтичному використанню, не повинні вважатися порушенням антидопінгових правил. Порядок та підстави, на основі яких спортсмени можуть отримати дозвіл на терапевтичне використання заборонених препаратів чи методів, розписаний у додатку до Конвенції. Там, зокрема, описано, що спортсмену може бути наданий дозвіл на терапевтичне використання (ТВ) забороненої речовини або забороненого методу, внесених до Забороненого списку. Заявка на дозвіл ТВ розглядається Комітетом з видачі дозволів на терапевтичне використання (КТВ). КТВ буде призначатися антидопінговою організацією. Дозвіл буде видаватися лише за суворого дотримання певних критеріїв.
У Конвенції також передбачений пункт щодо конфіденційності інформації з надання дозволів, а саме, що члени КТВ та адміністрація антидопінгової організації, яка веде справу, будуть суворо дотримуватися принципів конфіденційності в усій своїй діяльності. Всі члени КТВ, а також усі співробітники, які мають до цього стосунок, підпишуть документ про збереження конфіденційності.
Після літніх Олімпійських ігор 2016 року в Ріо-де-Жанейро хакери з «Fancy Bears» зламали базу даних ВАДА та опублікували документи, які демонструють, що багато зірок спорту, отримавши офіційний дозвіл, приймають заборонені препарати. Це викликало публічну дискусію – наскільки терапевтичне використання субстанцій зі списку заборонених ВАДА гармонує з боротьбою з допінгом? Офіційні особи ВАДА ніяких пояснень з цього приводу не надали, а лише вчергове заявили, що всі спортсмени, чиї дані отримали хакери, не порушували правил, адже мали на це офіційний дозвіл. Велика кількість спортивних експертів і відомих спортсменів висловилися та були стурбовані питанням, чи не зловживають спортсмени своїми захворюваннями на власну користь?
У спорті існують проблемні питання, які потребують подальшого вивчення, а особливо ті, що стосується вживання медичних препаратів. Спортсмени, тренери, а також спортивні чиновники повинні постійно переглядати «заборонений список» та не допустити порушення міжнародних правил, адже вживання допінгу не тільки змінює долю спортсмена, а й шкодить репутації країни.