Навряд чи є сенс починати цю статтю зі слів «ринок електронної комерції в Україні постійно зростає…», адже сам факт її відкриття якнайкраще свідчить про те, що Ви про це знаєте. А тому, одразу перейдемо до суті – як правильно організувати e-бізнес в правовому полі України.
Правові форми ведення е-бізнесу
Чи обов’язково особі, яка є власником інтернет-магазину, бути суб’єктом підприємницької діяльності? Так, обов’язково. Профільний у цій сфері Закон України «Про електронну комерцію» передбачає, що його дія не поширюється на правочини, однією стороною яких є фізична особа, не зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка реалізує (пропонує до реалізації) товари, виконує роботи, надає послуги (крім випадків, якщо сторони прямо домовились про застосування положень зазначеного закону). Із зазначеного слідує, що електронну комерцію в Україні можуть здійснювати юридичні особи (фізичні особи-підприємці).
Чинне законодавство України не обмежує у виборі правових форм ведення е-бізнесу, тому допустиме здійснення діяльності як у формі юридичної особи, так і без створення такої (фізична особа-підприємець). Універсальної рекомендації щодо оптимальної моделі роботи немає, разом з тим, необхідно брати до уваги особливості бажаної системи оподаткування (загальної чи спрощеної), оскільки Податковий кодекс України встановлює певні обмеження для осіб, які перебувають на спрощеній системі оподаткування.
Дозволи потрібні?
Онлайн торгівля нічим не відрізняється від звичайної торгівлі, яку кожен звик бачити щоденно, «в реальному житті», а тому отримання дозвільних документів у випадках, передбачених законодавством – необхідність.
Так, наприклад, торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля лікарськими засобами, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду підлягає ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Реалізація зазначених товарів через інтернет здається дуже сумнівною (враховуючи вимоги до пунктів їх продажу, передбачені ліцензійними умовами провадження кожного із зазначених видів діяльності), але законодавство у сфері електронної комерції не виключає такої можливості.
Слід відмітити, Закон України «Про електронну комерцію» встановлює, що продавець зобов’язаний довести до відома покупця відомості про ліцензію, якщо господарська діяльність підлягає ліцензуванню (фактично передбачає можливість провадження такої діяльності через інтернет), а профільне законодавство, яке регулює зазначену вище діяльність, що підлягає ліцензуванню, встановлює вимоги до приміщень, в яких здійснюється торгівля. Це породжує парадоксальну ситуацію – така діяльність одночасно може і не може здійснюватися через інтернет.
РРО в e—commerce
Одне із риторичних питань електронної комерції «бути чи не бути РРО в інтернет магазині?». На зазначене запитання є дві відповіді – податківців і не правильна та, що прямо випливає із Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позиція фіскалів, викладена в листі, зводиться до того, що «у разі, якщо споживач, використовуючи мережу Інтернет, замовив товар і розрахунок за нього було здійснено з застосуванням платіжних систем FORPOST та інших, суб’єкт господарювання зобов’язаний видати розрахунковий документ встановленої форми (чек з РРО) та відповідним чином оформлений гарантійний талон». Із зазначеного слідує, що РРО при інтернет торгівлі має використовуватись завжди. Однак, з чого зроблені такі висновки – не зрозуміло.
Зазначений вище закон про РРО передбачає, що розрахункова операція – це операція, яка здійснюється за місцем реалізації товарів (послуг). І таким чином, формально розрахунки покупців з інтренет-торговцями не підпадають під визначення розрахункової операції, окрім випадку, коли передача товару і його оплата збігаються у часі (наприклад, доставка кур’єром із оплатою при отриманні).
Але чи дійсно все так і РРО необхідно використовувати інтернет магазинам завжди? Насправді, чинне законодавство передбачає випадки коли РРО можна не використовувати, зокрема:
1) якщо оплата здійснюється через касу банку;
2) якщо розрахунки здійснюються шляхом перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця;
3) якщо оплата здійснюється платіжною картою через платіжні системи, інтегровані з магазином;
4) якщо оплата здійснюється через сторонню службу доставки.
Додатково слід звернути увагу, що відповідно до закону про РРО продавці зобов’язані видати особі, яка здійснює замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції. Розрахунковим документом в розумінні закону є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну. З цього слідує, що достатньо видати покупцю товарний чек і абсолютно не обов’язково проводити операцію через РРО.
Законодавство про захист прав споживачів vs онлайн комерція
Закон України «Про захист прав споживачів» ніхто не відміняв, він є чинним і поширює свою дію, в тому числі на платформи електронної комерції (зазначене прямо передбачено Законом України «Про електронну комерцію»). А тому, усі норми, передбачені законодавством у сфері захисту прав споживачів є обов’язковими для онлайн торговців. Крім цього, Закон України «Про захист прав споживачів» окремо регламентує права споживачів у разі укладення договору на відстані, тим самим, покладаючи додаткові обов’язки на продавців.
Закон України «Про електронну комерцію» передбачає, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів». З цього слідує, що на онлайн торговців покладаються додаткові обов’язки, більшою мірою це стосується необхідності доведення до споживачів величезного масиву інформації.
Відтак, продавці онлайн магазинів зобов’язані доводити до відома покупців таку інформацію:
1. повне найменування юридичної особи (прізвище, ім’я, по батькові ФОП);
2. місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації (місце фактичного проживання ФОП);
3. адреса електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину;
4. ідентифікаційний код для юридичної особи (реєстраційний номер облікової картки платника податків для ФОП);
5. відомості про ліцензію, якщо господарська діяльність підлягає ліцензуванню;
6. щодо включення податків у розрахунок вартості товару, роботи, послуги та, у разі доставки товару, – інформація про вартість доставки;
7. інші відомості, що відповідно до законодавства підлягають оприлюдненню.
Що стосується інших відомостей, то відповідно до чинного законодавства про захист прав споживачів, це може бути інформація про таке:
1. найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії;
2. основні характеристики продукції;
3. ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати;
4. гарантійні зобов’язання та інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом продукції;
5. інші умови поставки або виконання договору;
6. мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг;
7. вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу;
8. період прийняття пропозицій;
9. порядок розірвання договору.
Зазначена вище інформація відповідно до положень аналізованого Закону України «Про захист прав споживачів» має бути доведена до відома споживачів до моменту укладення договору, в іншому випадку продавець несе відповідальність у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 гривень), а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, – у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Також важливо пам’ятати, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) зобов’язаний надати споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є підставою для виникнення взаємних прав та обов’язків. Чинне законодавство не встановлює вимог до форми такого документу, а тому він може існувати в електронній формі. Разом з тим, ненадання такого документу продавцем (відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів») тягне за собою не виникнення для споживача жодних обов’язків. В такому випадку договір вважається недійсним, про що споживач зобов’язаний повідомити продавця, а продавець, в свою чергу, зобов’язаний протягом 30 днів з моменту одержання повідомлення повернути покупцю кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв’язку з поверненням продукції.
Таким чином, ми розкрили деякі із юридичних нюансів організації e-commerce в Україні. В будь-якому випадку, онлайн торговцям потрібно пам’ятати, що електронна торгівля – це така сама торгівля, що здійснюється у фізично існуючих магазинах, тільки з деякими нюансами, а тому важливо не ігнорувати вимоги чинного законодавства.