Судова тяганина тривала з 2016 року. Розпочалася вона за позовом всесвітньо відомого композитора до Bixio Music Group (США), а завершилася перемогою останньої – компанія залишилась власницею прав на використання саундтреків до фільмів «Така, як ти є» (1978 р.), «Іграшка» (1976 р.), «Красивий мішок» (1980 р.).
Історія розпочалася ще у кінці 70-х – на початку 80-х років, коли композитор відповідно до угоди з компанією «Edizioni Musicali» створював партитури для фільмів. Права на використання творів та права за всі відрахування за їх використання композитор передав Edizioni Musicali за винагороду у 3 мільйони італійських лір.
Компанія зі свого боку відчужила усі наявні права корпорації «Bixio Music Group», яка у 2012 – 2013 роках саме судилася з Американською організацією композиторів, письменників та видавців через відраховані нею гонорари з кожного публічного використання творів Морріконе.
Тим часом композитор створив власну компанію «Ennio Morricone Music INC», яка дотепер опікується його правами, намагаючись повернути композитору авторські права на вищевказані твори разом з усіма відрахуваннями, у тому числі вже переданими Американській організації композиторів, письменників і видавців.
Відповідно до італійського законодавства автор чи його нащадки протягом 35 років після публікації твору мають право «відмінити» передачу прав на такий твір. Цим положенням і керувались представники композитора, надсилаючи претензію до Bixio. Та компанія від прав на твори відмовлятися не стала, аргументуючи свою позицію тим, що саундтреки до фільмів були створені як «здійснення роботи по найму» і є власністю роботодавця. Це й стало причиною звернення Ennio Morricone Music INC з позовом до федерального суду Нью-Йорка.
Проблема в тому, що італійський закон не визначає власника твору, який був створений за договором найму. Відтак головні питання, які суд мав з’ясувати: чи є створені Морріконе твори роботою по найму, а також кому належать права – автору чи його роботодавцю?
Позицію позивача в суді озвучив професор Ріколфі, який доводив, що права належать Морріконе і що вони можуть передаватись третім особам, однак при цьому все одно зберігатимуться за автором.
Ріколфі також зауважив, що робота композитора ніяким чином не може рахуватись «роботою по найму», наголосивши, що при створенні музики до фільмів Морріконе діяв як незалежний підрядник і не був співробітником Edizioni Musicali.
Та суд став на сторону відповідача, мотивуючи відмову у задоволенні позову тим, що ексклюзивне володіння правами було визначене у договорі між Морріконе та Edizioni Musicali, документ містив перелік вимог до твору, строків виконання робіт тощо. Крім того, положення законодавства, які гарантують автору його майнові права на твір, жодним чином не суперечать передачі таких прав третім особам. До того ж у всіх договорах між сторонами про таку передачу творів прямо було зазначено.
Все це, на думку суду, вказує на те, що створення саундтреків є роботою по найму, безстроковим правовласником яких залишилась компанія «Bixio Music Group».