З 1 січня 2017 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України, внесені Законом України № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні”. Новації, які торкнулись регулювання трансфертного ціноутворення, узагальнила Державна фіскальна служба України в своєму Листі № 2376/7/99-99-15-02-01-17 від 02.02.2017 року. Звернемо увагу на деякі з них.
— Важливим як для платників, так і для контролюючих органів є збільшення вартісних критеріїв для визнання операції контрольованими, що з урахуванням рівня інфляції позитивно вплине на роботу ДФС України, надавши можливість більш ефективно виконувати свої функції щодо великих платників податків, значно звузивши коло контрольованих операцій. Вже з 1 січня 2017 року контрольованими визнаються операції, якщо обсяг річного доходу платника податків перевищує 150 мільйонів гривень (замість 50 мільйонів), а обсяг операцій платника з одним контрагентом – 10 мільйонів гривень (замість 5 мільйонів).
— Передбачуване розширення переліку контрольованих операцій. Відтепер, контрольованими також є операції:
1. з придбання товарів через комісіонерів-нерезидентів (а не лише з продажу), при чому комісіонер не обов’язково має бути пов’язаною особою, або бути зареєстрованим в державі, включеної до Переліку КМУ.
2. з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок) та/або не є податковими резидентами країни, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. З метою реалізації цих положень Кабінет Міністрів України має затвердити перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів у розрізі держав (територій). Лише після затвердження Переліку операції з такими контрагентами будуть визначатись контрольованими, але для визначення річного обсягу операції братись до уваги будуть всі операції за звітний рік. При цьому включення до цього списку не є визначальним фактором для визнання операцій контрольованими, тому при сплаті таким нерезидентом податку на прибуток (корпоративного податку) та за відсутності інших підстав, операції з ним є неконтрольованими.
— Змін зазнає також і перелік т. зв. «низько податкових» юрисдикцій», у зв’язку із внесенням змін до пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст.39 ПК України. По-перше, до переліку включаються держави (території), у яких ставка податку на прибуток підприємств (не обов’язково основна) на 5 і більше відсоткових пунктів нижча, ніж в Україні. По-друге, до Переліку держав (територій) Кабміном має бути додано держави, компетентні органи яких не забезпечують своєчасний та повний обмін податковою та фінансовою інформацією на запити центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Раніше до такого списку попадали лише держави, з якими відповідні угоди не укладені взагалі. Відкритим залишається питання визначення критеріїв, відповідно до яких обмін інформацією буде вважатись несвоєчасним або неповним, та чи можливі винятки з цього правила (наприклад, компетентні органи держави надали вмотивоване пояснення відмови або затримки надання інформації, або ж наявні об’єктивні підстави, що унеможливлюють таке своєчасне та повне надання інформації).
Операції з нерезидентом, зареєстрованим в державі (території), включеній до нового переліку вважаються контрольованими з 1 січня року, наступного за роком, в якому державу (територію) включено до Переліку.
— Змінено і порядок подання звіту про контрольовані операції. Так, наприклад, продовжено строк подання звіту до 1 жовтня (замість 1 травня). Норма розповсюджується також і на подання звіту за 2016 рік, але положення щодо інформації про контрольовані операції, здійсненні в 2016 році, мають застосовуватись відповідно, до законодавства, що діяло на момент їх здійснення (тобто до 1 січня 2017 року).
Непослідовним з боку законодавця є залишення без уваги пп. 39.4.5 п. 39.4 ст. 39 ПК України, відповідно до якого запит ДФС щодо отримання документації з трансфертного ціноутворення надсилається не раніше 1 травня року, наступного за роком здійснення операції. Такі положення можуть ускладнити підготовку платником запитуваної документації та не відповідають механізму здійснення контролю за трансфертним ціноутворенням. Так, відповідно до Порядку проведення моніторингу контрольованих операцій, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 706 від 14.08.2015 року, запити про надання інформації надсилаються за результатами співставлення даних переліку платників, операції яких підпадають під критерії контрольованих, та Реєстру звітів, поданих платниками податків. Тобто, однією з підстав надсилання запиту є виявлення ризику неподання Звіту, або не включення до поданого Звіту всіх контрольованих операцій. Іншою підставою може бути ризик заниження платником зобов’язань через їх невідповідність принципу «витягнутої руки», що також може бути встановлений внаслідок аналізу поданого Звіту.
— Що стосується окремих методів трансфертного ціноутворення, важливим доповненням можна вважати можливість використовувати в межах методу чистого прибутку показника рентабельності операційних витрат, а не лише показників, обрахованих з використанням показників чистого прибутку. Цей показник прибутковості є найбільш доцільним для застосування, наприклад, в сфері перепродажу товарів, придбаних під час контрольованих операції, іншим пов’язаним особам. Дані зміни відповідають настановам ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення для ТНК та податкових служб, згідно з якими berry ratio (індикатор рентабельності операційних витрат) використовується саме в межах transactional net margin method (метод чистого прибутку).
При застосуванні методу порівняльної неконтрольованої ціни відтепер для порівняння ціни контрольованої операції можуть враховуватись не тільки зіставні неконтрольованих операцій, здійснені платником та іншими особами, а й відомості, отримані з інших інформаційних джерел, зазначених у пп. 39.5.3 п. 39.5 ст. 39 ПК України.
З 01 квітня 2017 року набере чинність Постанова Кабінету Міністрів України (надалі – Мінфін) від 25 січня 2017 року № 26, якою затверджується новий Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі – Реєстр).
Адміністратором вищезазначеного Реєстру буде Міністерство фінансів України, а сам Реєстр планується, що буде формуватися автоматично на підставі інформації з баз даних ДФС України та Держказначейства.
Заява про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ (надалі – Заява), яка подається у формі додатка 4 (Д4) до податкової декларації з ПДВ, протягом операційного дня її отримання із бази даних ДФС України буде автоматично вноситися до Реєстру у хронологічному порядку її надходження. Так, за поданою Заявою в Реєстрі буде відображатися інформація щодо найменування платника ПДВ; його індивідуального податкового номеру; дати подання такої Заяви у складі податкової декларації; номера податкової декларації; суми ПДВ, яка заявлена платником до бюджетного відшкодування; а також реквізитів банківського рахунка платника ПДВ для перерахування бюджетного відшкодування; реквізитів бюджетних рахунків для перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Якщо ж платником ПДВ в подальшому будуть внесені зміни до додатку 4 (Д4) податкової декларації з ПДВ, то такі зміни теж відповідно відображатимуться у Реєстрі протягом операційного дня отримання уточнюючого розрахунку.
Крім того, із бази даних ДФС у Реєстрі буде відображатися інформація щодо: дати надсилання платнику ПДВ повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або уточнюючого розрахунку; суми ПДВ, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшену на суму податкового боргу; дати початку та закінчення проведення перевірки, з обов’язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); дати складення та вручення платнику ПДВ акта перевірки; дати та номера податкового повідомлення-рішення (надалі – ППР) та неузгодженої фіскальними органами суми бюджетного відшкодування; дати початку і закінчення оскарження ППР, а також оскаржуваної суми ПДВ; та реквізитів бюджетного рахунка, з якого здійснюється бюджетне відшкодування.
Також у Реєстрі на наступний робочий день після виникнення такого випадку відображатиметься узгоджена сума бюджетного відшкодування та дата її узгодження, що з 01 січня 2017 року, відповідно до пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (далі – ПК України), є підставою для перераховування Держказначейством цієї суми на поточний банківський рахунок платника або у рахунок сплати грошових зобов’язань чи погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюватиметься у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру, а інформація щодо дати і суми повернутого ПДВ відображатиметься Держказначейством України у Реєстрі. Якщо ж бюджетне відшкодування буде здійснюватися за рішенням суду, то у Реєстрі також вказуватимуться дата і номер такого судового рішення.
Дані, зазначені в Реєстрі (крім інформації щодо банківських рахунків платників ПДВ) підлягатимуть щоденному оприлюдненню на офіційному веб-сайті Мінфіну, за винятком вихідних, святкових та неробочих днів.
Отже, як бачимо, положення вищезазначеного Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повністю відповідають нормам статті 200 ПК України.
Одночасно, із вступом в силу нового Порядку, затвердженого Наказом Мінфіну від 25 січня 2017 року № 26, втратять чинність постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2016 року № 68 «Про затвердження Порядку ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість» та від 17 січня 2011 року № 39 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість».
Крім того, пунктом 2 Наказу Мінфіну від 25 січня 2017 року № 26 установлено, що до 01 квітня 2017 року Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюватиметься у порядку, що діяв до 1 січня 2017 року.
Водночас, з 1 січня 2017 року вступили в силу зміни до статті 200 ПК України, що встановлюють нові правила здійснення бюджетного відшкодування. А тому застосування діючих до 01 квітня 2017 року підзаконних нормативних актів (тобто постанови КМУ від 22 лютого 2016 року № 68 та від 17 січня 2011 року № 39) можливе лише в тій частині, яка не суперечить статті 200 ПК України.
Державна фіскальна служба (далі – ДФС) у листі від 20.01.2017 р. № 1296/7/99-99-13-03-02-17 наголосила на кількох ключових змінах до ст. 267 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що набрали чинності з 01.01.2017 р., і стосуються механізму обчислення середньоринкової вартості легкових автомобілів з метою віднесення їх до об’єктів оподаткування транспортним податком.
Перш за все, за новою редакцією ст. 267 ПК України об’єктом оподаткування являються легкові автомобілі: 1) з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та 2) середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати (далі – МЗП), встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Двократне зменшення показника розмірів МЗП для віднесення легкового автомобіля до об’єкту оподаткування (у 2016 році відповідний показник дорівнював 750 розмірів МЗП) зумовлене підвищенням розміру цієї соціальної гарантії до 3200 гривень з початку поточного року. Таким чином грошове вираження порогу «розкішності» транспортного засобу було збалансовано і він істотно не змінився: з 1 033 500 грн в 2016 р. на 1 200 000 грн в 2017 р.
Наступним у ДФС вказали на суттєву зміну в методиці визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів. Наразі абз. 2 пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, передбачає, що середньоринкова вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального. Тобто при обчисленні середньоринкової вартості більше не враховуються тип двигуна легкового автомобіля та коробки переключення передач, як це відбувалось до внесення аналізованих змін.
Проте, наразі залишається чинною Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою КМУ від 18.02.2016 № 66 (далі – Методика), яка враховує виключені показники при обрахуванні середньоринкової вартості автомобіля: «Середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. № 403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об’єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач».
Водночас, норми ПК України відповідно до ст. 5 мають пріоритетне значення перед нормами інших НПА у випадку наявності колізії. Тобто незважаючи на положення Методики, при визначенні середньоринкової вартості легкових автомобілів тип двигуна та тип коробки переключення передач враховуватись не повинні. Отже, і сама Методика у такому випадку застосуванню не підлягає.
Насамкінець контролюючий орган вказав на не менш важливе нововведення – з 1 січня 2017 року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального. Відповідний обов’язок повинен бути виконаним Мінекономрозвитку до 1 лютого податкового (звітного) року. Проте станом на сьогодні, як уже було зазначено, підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють питання визначення середньоринкової вартості, не приведені у відповідність до вимог чинного ПК України. Вказане передбачає неможливість вчасного виконання відповідних вимог та публікації списку об’єктів оподаткування транспортним податком до 1 лютого 2017 року.
Наслідки відсутності переліку об’єктів оподаткування транспортним податком на вказану у ПК України дату з тексту ст. 267 прямо не простежуються. Проте системний аналіз вказаної норми дає підстави зробити наступні висновки:
1) обов’язковими ознаками легкового автомобіля, який відноситься до об’єктів оподаткування транспортним податком, являються його вік та середньоринкова вартість. При цьому єдиним суб’єктом, який уповноважений визначати середньоринкову вартість транспортних засобів з метою оподаткування транспортним податком виступає Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
2) результатом визначення середньоринкової вартості та встановлення віку транспортних засобів є публікація відповідного переліку легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального, тобто публікація об’єктів оподаткування транспортним податком.
Відсутність вказаного переліку унеможливлює ідентифікацію конкретного транспортного засобу об’єктом оподаткування транспортним податком, так як неможливо встановити наявність необхідних ознак об’єкту оподаткування, адже визначення середньоринкової вартості є виключним обов’язком Мінекономрозвитку та не може бути виконаним платником податку самостійно. Наявна на даний момент на офіційному веб-сайті міністерства формула визначення середньоринкової вартості застосуванню не підлягає, оскільки не враховує останніх змін до ст. 267 ПК України та обчислює відповідний показник на основі зайвих даних (пробіг, тип двигуна, тип переключення коробки передач).
Отже, реалізація положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком стоїть під сумнівом.
У своїй судовій практиці Верховний Суд України (далі – ВСУ) при вирішенні податкових спорів бере до уваги матеріали досудового розслідування як докази. Так, у постанові ВСУ від 22.11.2016 р. у справі №826/11397/14 (№21-2430а16) було зроблено висновок про безтоварність господарських операцій платника та його контрагента на підставі протоколів допиту директора контрагента платника в межах досудового розслідування, під час якого він повідомив, що не підписував жодних первинних документів та не знайомий з контрагентами.
П – послідовність
Таку позицію щодо оцінки доказів ВСУ послідовно демонструє у низці подібних справ. Наприклад, у постанові від 04.10.2016 р. у справі №810/7161/14 висновки ВСУ ґрунтувалися на протоколах досудового допиту, під час якого керівники контрагента платника стверджували, що погодилися стати керівниками відповідних юридичних осіб за винагороду без наміру здійснювати підприємницьку діяльність. Такі твердження є аналогічними з тими, що висловлювалися ВСУ протягом останніх років. Так, 03.11.2015 р. у справі №826/3477/13-а ВСУ вказав, що «факт того, що на момент розгляду справи стосовно офіційних осіб контрагентів не було винесено вироків, не може спростовувати достовірність їхніх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами».
А ВАСУ проти
Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ) не поділяє правову позицію ВСУ з цього питання, дотримуючись думки про те, що лише вирок суду в кримінальній справі (в частині, чи відбулося діяння та чи вчинене воно конкретною особою) може вважатися підставою для звільнення від доказування. З огляду на зазначене, отримані під час досудового розслідування відомості не можуть вважатися доказами в податковому спорі, доки не будуть належним чином оформлені вироком суду. Зокрема, така позиція підтверджується ухвалою ВАСУ від 27.07.2015 р. у справі №821/2809/13-а, в якій ВАСУ зазначив, що «результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом». Крім того, у вже згаданій вище справі №826/11397/14 ВАСУ вказав, що постанова про порушення кримінальної справи не є належним доказом у справі, оскільки не є остаточною за своїм змістом, не має наперед встановленого та доведеного характеру, тобто не є юридичним фактом, оскільки обвинувальний вирок суду в кримінальній справі відсутній.
Вважаємо, що позиція ВАСУ є більш обґрунтованою з урахуванням наступного. По-перше, у розумінні ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), преюдиційне значення мають лише ті обставини, що встановлені саме вироком суду. Крім того, як повідомляв ВАСУ у листі від 14.11.2012 року №2379/12/13-12, обов’язковими для врахування адміністративним судом є факти того, чи відбулося певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок. Водночас правова кваліфікація діяння особи залишається прерогативою адміністративного суду.
Без вини винуватий?
По-друге, на нашу думку, посилання на показання осіб, щодо яких ще не постановлено вирок, означає порушення презумпції невинуватості. Так, вина директора контрагента платника за таких обставин не доведена у визначеному законом порядку, адже вирок суду відсутній, а наявні лише матеріали досудового розслідування – протоколи допиту.
Згідно з ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПКУ), суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо приймав під час судового засідання (за деякими визначеними законом винятками) та не вправі обґрунтовувати судові рішення свідченнями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них. У протилежному випадку це порушувало б визначену ст. 23 КПКУ засаду безпосереднього дослідження судом доказів, яка передбачає, що не можуть бути визнані доказами відомості, котрі містяться у свідченнях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Оскільки відомості, процесуально оформлені у протоколах допиту, не можуть визнаватися доказами навіть у відповідному кримінальному провадженні, то вони не можуть розглядатися як належні докази в іншому провадженні (зокрема, при вирішенні податкового спору). Вимога щодо безпосереднього дослідження доказів судом передбачена також ст. 86 КАСУ. Отже, сумнівним є обґрунтування судового рішення свідченнями осіб, які не були досліджені в залі судового засідання.
Практика ЄСПЛ
Крім того, не проведення судового допиту свідків позбавляє платника можливості висунути будь-які заперечення щодо таких свідчень. Наприклад, у справі «Лука проти Італії» (рішення від 27.02.2001 р.) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) визнав порушеними п. 1, 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, оскільки заявник був засуджений виключно на підставі свідчень, наданих на досудовому слідстві співучасником злочину, який під час судового розгляду послався на своє право не свідчити, а захисник заявника не мав можливості допитати його в судовому засіданні. Вважаємо, що такі висновки ЄСПЛ про необхідність можливості судового допиту особи, яка надала свідчення, можна поширити на аналізовану нами ситуацію (mutatis mutandis).
По-третє, обставини, встановлені вироком суду, мають преюдиційне значення щодо тієї особи, стосовно якої ухвалено вирок, і не можуть мати такого значення для її контрагентів. Таку позицію ілюструє ухвала ВАСУ від 04.08.2015 р. у справі №804/14600/13-а. У протилежному випадку відбувається порушення принципу презумпції добросовісності платника.
Наостанок, варто зазначити, що ст. 244-2 КАСУ передбачено право суду відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Таким чином, всупереч правовій позиції ВСУ, матеріали досудового розслідування, «не оформлені» вироком суду, можуть не визнаватися допустимими доказами при вирішення податкових спорів.
Один натуралист наблюдал стаю пустынной саранчи, летевшую из Африки через Красное море. Пространство, занятое этой стаей, равнялось примерно 5800 квадратных километров. Натуралист рассчитал, сколько саранчи могло быть на такой площади. Получилось около 25 000 000 000 000 особей.
Больше поражает не то, как саранча формирует такие стаи, а то как насекомые способны слажено передвигаться, не сталкиваясь друг с другом. Оказывается, нервная система саранчи состоит из скоплений нервных клеток в разных частях тела, отвечающих за работу определенного органа чувств. Такая особенность помогает молниеносно отреагировать на раздражитель, поскольку не требует прохождения сигналов через центральный отдел нервной системы (мозг).
Так небольшие примитивные автономные части формируют сложные вещи. Отсутствие лидера и единого плана компенсируется следованием элементарному правилу: делай то, что делают полдюжины твоих соседей, не задевая их. Идеальный постулат для регулирования движения на автомобильных дорогах, не так ли? Участие человека в управлении автомобилем только усугубляет риски дорожного движения. Целые армады машин-роботов смогут децентрализовано двигаться одним потоком благодаря датчикам и простому алгоритму, безопасно доставляя пассажиров к заданному месту.
Пока компании Tesla, FF, Google и Uber выпускают общедоступные передовые технологии, законодательные базы подавляющего большинства стран не адаптированы под ситуации, когда на дорогах ездят машины-беспилотники. Эксперты утверждают, что количество таких авто возрастет до 10-ти миллионов к 2020 году. Очевидно, что в скором времени правила дорожного движения кардинально изменятся с учетом инновационных технологи. Но как работа машины без водителей вписывается в нынешние законы и правила дорожного движения Украины?
Эксплуатация машин с автопилотом
Представим себе в совсем недалеком будущем обычный четырехколесный автомобиль с бортовым компьютером вместо педалей и коробки передач. С технической точки зрения такие машины не противоречат ни единому международному договору, закону или ГОСТу Украины. Нормативы конструкции автомобиля ограничиваются четырьмя колесами, собственным источником движения, функционирующей тормозной системой, рулевым управлением, световыми приборами, стеклоочистителям и стеклоомывателям. С обобщенными техническими требованиями всегда можно ознакомиться в ПДД.
Фактически тормозная система может быть любой в пределах нормативов тормозного пути. Стоит вспомнить автомобили для инвалидов с перенесенным тормозным управлением. Вот только, все равно должно находиться место предполагаемого водителя с рулем. Забавно, но присутствие самого водителя в авто вовсе не обязательно. Тогда можно расположиться на заднем сидении и наслаждаться комфортной поездкой, задав необходимый маршрут.
К передаче управления роботу законодательство относиться вполне лояльно, потому многие машины оборудованы автоматизированной коробкой передач и умным круиз контролем. Ограничений в эксплуатации роботов нет.
Управление автомобилем
Важным и проблемным не только в ключе автопилотов, но и регулирования дорожного движения в целом, есть определение понятия управления автомобилем. Из анализа норм законодательства выплывает различие между управлением автомобилем и его использованием. Пассажир вправе использовать транспортное средство, но управлять им может исключительно водитель. Дефиниция управления транспортным средством на нормативном уровне не закреплена. В то же время есть критерии проверки навыков вождения, которые по сути и есть исчерпывающим перечнем действий (манипуляций), которые охватываются термином управление авто.
В США суды толкуют управление автомобилем куда более широко, что приводит до отождествления любого лица, которое приводит в движение машину, с водителем. Вот только в таком случае все клиенты Uber будут считаться водителями при использовании сервисов полноценного беспилотного такси.
Так, под управлением автомобилем следует понимать способность повлиять на скорость и направление движения транспортного средства, а также выполнение действий, требуемых для сохранения (обеспечения) безопасности дорожного движения.
Водительское удостоверение для автопилота
В теории использование автомобиля с автопилотом не требует получения удостоверения водителя. На счет практики, то в постановлении пленума Верховного Суда Украины № 14 от 23.12.2005г. под управлением транспортным средством подразумевается исполнение функций водителя во время движения такого средства. Это значит, что, возлагая на себя хоть какие-то предусмотренные законом права или обязанности водителя, Вы управляете авто. Потому закон будет нарушен, если сидеть за предполагаемым местом водителя без права управления транспортным средством. И поверьте, наши правоохранительные органы пойдут именно таким путем.
Ответственность
Использование транспортного средства крайне опасно, с чем и связан его специальный статус, как источника повышенной опасности, который определяет ответственность лица за те или иные нарушения. Автопилот же существенно осложняет выяснение вины и основания привлечения надлежащего лица к ответственности.
Управление автомобилем – главное основание привлечения к ответственности. Автопилот не может быть субъектом правонарушения, поэтому закон оказывается в тупике. Во избежание таких ситуаций в штате Калифорния пытаются помешать работе самоуправляемых такси Uber. Запрет не может рассматриваться как выход, и закон не способен остановить технологический прогресс, все-таки они отражают разные аспекты человеческого бытия.
Штрафование пассажира будет неправомерным при нарушении правил дорожного движения автопилотом из-за сбоев в программе, ведь его правовой статус иной, нежели у водителя, и не предусматривает обязанностей по выполнению требований ПДД во время выполнения маневров машиной. И снова, если Вы сидите за предполагаемым местом водителя и не берете участия в движении автомобиля, то вас оштрафуют, поскольку была минимальная возможность повлиять на движение авто, значит обязаны следить за дорожной обстановкой.
Справедливым был бы вариант с штрафованием компании-производителя за нарушение правил дорожного движения из-за сбоев в оборудовании. Производитель дает гарантию, и его продукция должна соответствовать описанным характеристикам, а также корректно выполнять поставленные задачи. В свою очередь, владелец обязан будет проходить периодическое технический осмотр. В случае же пропуска очередного осмотра по вине владельца авто, то за неисправность отвечать будет именно он.
С гражданской ответственностью все намного легче, чем с административной. Гражданский кодекс Украины прямо установил, что ответственность несет тот, кто правомерно владел источником повышенной опасности на момент правонарушения, не употребляя терминов водитель, пассажир и тд.
В итоге, позитивное влияние на определение правового статуса транспортных средств, оборудованных автопилотом, окажут следующие изменения: 1) прямое закрепление права на использование без участия человека в их управлении машин-роботов; 2) разработка специальных технических стандартов для технологий автономного движения машины; 3) частично переложить ответственность за нарушение ПДД на изготовителей таких авто в рамках законодательства о защите прав потребителей.