Адвокатура України – це незалежний самоврядний інститут суспільства, що забезпечує професійну правову допомогу всім верствам населення та самостійно вирішує питання своєї самоорганізації і здійснення діяльності адвокатами.
Надзвичайна важливість адвокатури покладає на кожного адвоката обов’язок слідування високим етичним стандартам. При цьому специфіка обов’язків, що покладені на адвокатів, обумовлює необхідність збереження балансу між служінням інтересам окремого клієнта та інтересам суспільства в цілому, а також дотримання принципів законності і верховенства права.
Майбутнє розвитку адвокатури України перебуває сьогодні не просто під загрозою, але й вбачається прямий тиск з боку держави та урядовців на незалежну професійну діяльність адвокатів. У першу чергу це проявляється у спробах контролювати процеси, які відбуваються в адвокатському самоврядуванні, спробах впливати на діяльність адвокатів через незаконні обшуки, ототожнення адвокатів з клієнтами та тиску на правників за їхню правову позицію. Тобто ми бачимо певну політизацію адвокатури з боку держави, що є неприпустимим для європейської країни і несе в собі загрози не тільки для адвокатів, але для кожного громадянина України.
Звичайно, все це не сприяє розвитку такого суспільно необхідного інституту, як адвокатура, та суперечить європейським цінностям, до яких українці так сильно прагнуть. Саме тому постає важливе питання – яких ключових цінностей потрібно дотримуватись адвокатській спільноті задля забезпечення свого майбутнього та формування нової сучасної моделі адвокатури?
Наразі чинним Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено основні принципи та засади здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на принципах:
1) верховенства права;
2) законності;
3) незалежності;
4) конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Неухильне дотримання правил адвокатської етики є однією з ключових цінностей адвоката майбутнього.
Правила адвокатської етики жодним чином не скасовують і не замінюють принципи та засади здійснення адвокатської діяльності, а доповнюють і конкретизують їх.
Так, основними принципами адвокатської етики є:
1) незалежність та свобода адвоката у здійсненні адвокатської діяльності;
2) дотримання законності;
3) пріоритет інтересів клієнта;
4) неприпустимість конфлікту інтересів;
5) конфіденційність;
6) компетентність та добросовісність;
7) повага до адвокатської професії.
Отже, в основу професійної діяльності адвоката покладено обов’язок дотримання норм адвокатської етики. На превелике переконання, саме дотримання адвокатом правил адвокатської етики є чи не ключовою цінністю адвокатури України в цілому, оскільки зміцнює адвокатуру з середини, стверджує роль і авторитет адвокатури в суспільстві та є основою, на якій можливо побудувати дійсно незалежний самоврядний інститут в майбутньому.
Таким чином, ми бачимо, що вже сьогодні закладені ключові цінності адвокатури, які покликані не тільки регламентувати діяльність адвокатів сьогодні, але й більшою мірою сприяти розвитку майбутньої української адвокатури.
Захист гарантій адвокатської діяльності має стати справою не тільки адвокатів, але й кожного громадянина, як однієї з основних цінностей громадянського суспільства.
Професійні права та гарантії адвокатської діяльності визначені як українським законодавством, так і міжнародним (у першу чергу Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод та Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи про свободу професійної діяльності адвокатів). Також захист прав адвокатів регламентований актами ООН, Ради адвокатських і правових товариств Європи (ССBE), Міжнародної асоціації адвокатів тощо. Надані професійні права і гарантії адвокатів необхідні адвокатам для належного захисту прав їхніх клієнтів.
Основоположний принцип верховенства права встановлює – не існує прав без наявності відповідних засобів правового захисту.
Відповідно єдиним способом боротись з порушеннями професійних прав і гарантій адвокатів та прав їхніх клієнтів, а також покласти край безкарності за вчинення таких порушень є створення ефективної системи засобів правового захисту прав адвокатів.
На превеликий жаль, сьогодні з боку держави і правоохоронних органів відбуваються значні порушення гарантій адвокатської діяльності.
Українським і міжнародним законодавством встановлено належну правову процедуру, змагальність процесу та рівність сторін, що в цілому сприяє захисту адвокатів у процесі надання професійної правової допомоги своїм клієнтам.
Основні гарантії адвокатської діяльності підсумовані в положеннях ООН про роль адвоката, прийнятих VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року, які передбачають:
1) уряди мають забезпечити адвокатам: можливість здійснювати їхні професійні обов’язки без залякування, перешкод, завдання турботи й недоречного втручання; можливість вільно пересуватися і консультувати клієнта у своїй країні та за кордоном; виключення можливості піддавати покаранню або погрожувати його застосуванням та можливості обвинувачення, адміністративних, економічних та інших санкцій за дії, здійснювані відповідно до визнаних професійних обов’язків, стандартів та етичних норм;
2) уряди повинні визнавати і додержувати конфіденційності комунікацій і консультацій між адвокатом і клієнтом в рамках відносин, пов’язаних з виконанням адвокатом своїх професійних обов’язків;
3) обов’язком влади є забезпечення адвокату можливості своєчасно знайомитися з інформацією, документами і матеріалами справи, аби мати можливість надавати ефективну правову допомогу своїм клієнтам. Доступ повинен надаватися вчасно й у найкоротші строки;
4) якщо безпека адвокатів перебуває під загрозою у зв’язку з виконанням професійних обов’язків, адвокати мають бути адекватно захищені владою.
Ці положення віднайшли своє відображення в національному законодавстві України, де встановлюють кримінальну відповідальність за обмеження доступу адвоката до клієнта, втручання в роботу адвоката, погрозу вбивством, насильства або знищення чи пошкодження майна адвоката тощо.
Крім того, визначено, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, зокрема, передбачені такі гарантії для адвокатів:
1) заборона втручання і перешкоджати здійсненню адвокатом своєї діяльності;
2) заборона вимагати від адвоката надання відомостей, що є адвокатською таємницею;
3) проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду;
4) заборона проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних зі здійсненням адвокатської діяльності;
5) гарантія рівності прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості;
6) захист життя, здоров’я, честі і гідності адвоката та членів його сім’ї;
7) гарантія безпеки під час участі у кримінальному судочинстві;
8) заборона втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом;
9) заборона втручання у правову позицію адвоката;
10) заборона ототожнення адвоката з клієнтом тощо.
Як можна побачити, чинним законодавством України та кращою міжнародною практикою адвокату в Україні надано широкі можливості для захисту своїх професійних прав, але, як завжди буває, теорія і практика розходяться, і не завжди адвокату вдається дійсно захистити свої права і вимагати від держави дотримання цих принципів. Саме тому адвокатська спільнота має дедалі більше об’єднуватись та допомагати один одному, тільки тоді ми зможемо казати, що в Україні сформувалась сильна та незалежна адвокатура.
Таким чином, можна дійти висновку, що адвокатам в Україні необхідно мати можливість вільно й повною мірою виконувати свої обов’язки з метою ствердження верховенства права, забезпечення доступу до правосуддя та правової допомоги, а також захисту прав людини. А це стане можливо тільки в тому разі, якщо адвокатура буде спроможна себе захистити від протиправних посягань та забезпечити дотримання гарантій адвокатської діяльності як для кожного адвоката окремо, так і для всієї адвокатської спільноти в цілому, що, на нашу думку, повинно стати базовою цінністю для інституту адвокатури майбутнього.
Соціальна відповідальність адвокатури має підвищуватись, але це стане можливо тільки в тому разі, якщо держава буде враховувати думку незалежної самоврядної адвокатури.
Зважаючи на особливу соціальну функцію адвокатури в державі, постає питання надання якісної професійної допомоги адвокатом незахищеним верствам населення, оскільки не кожна особа може собі дозволити найняти кваліфікованого адвоката.
Практика надання адвокатами послуг «pro bono» (від лат. «заради суспільного блага») зародилася в Америці наприкінці XIX століття. Правники усвідомили проблему нестачі безкоштовної юридичної допомоги. У цивілізованих країнах вважається, що адвокат – це соціально відповідальна людина, тому надання професійної допомоги нужденним є частиною професії.
У Європі перші згадки про безкоштовну юридичну допомогу відносяться до XIII-XIV століть. У цей час французька гільдія адвокатів зобов’язала адвокатів допомагати малозабезпеченим громадянам. На цей момент послуги «pro bono» у Франції носять характер консультацій. Безкоштовні адвокати для ведення судових розглядів надаються за програмою державної субсидованої юридичної допомоги.
В Ірландії з 2005 року діє схема «добровільної допомоги». Була створена мережа некомерційних організацій, яка збирає заявки на допомогу і передає їх адвокатам.
У Великобританії з 1997 року працює координаційний центр «LawWorks». Він обробляє заявки щодо правової допомоги і передає їхні справи фахівцям, які є частиною команди юристів, які обслуговують цей центр.
Наразі Україна як ніколи потребує якісної системи надання правової допомоги незахищеним верствам населення, і саме міжнародний досвід може дати відповідь, яким чином її організувати без бюрократичного втручання держави.
Сьогодні можновладці намагаються всупереч здоровому глузду та закону ділити адвокатів на касти та втручатись в незалежну діяльність адвокатури. Було створено інститут безоплатної правової допомоги, котрий намагається розмежувати адвокатуру на дві касти: незалежна адвокатура та безоплатні адвокати, які підпорядковані державно-бюрократичній організації – Координаційному центру з надання безоплатної правової допомоги, яка підпорядкована Міністерству юстиції.
Така позиція держави викликає дуже багато питань, адже в Україні діє незалежна самоврядна організація – Національна асоціація адвокатів України, яка об’єднує всіх незалежних адвокатів та не поділяє їх на касти та цілком здатна вирішити питання безоплатної правової допомоги без втручання держави.
Основною проблемою є те, що ми бачимо, як представники влади планомірно намагаються підпорядкувати під свою юрисдикцію незалежну адвокатуру, що призводить до тиску на адвокатів та створює ризик втрати адвокатурою своєї незалежності, а це у свою чергу крок на десятиліття назад.
Безперечно, повинен діяти інститут з надання безоплатної правової допомоги незахищеним верствам населення для можливості кожного громадянина захистити свої права та інтереси, але ці питання повинні вирішуватися адвокатами, а не нав’язуватися з боку держави.
Адвокатура має бути незалежним інститутом суспільства, представники якого не повинні входити до складу державних органів та підпорядковуватися їм.
Отже, вважаємо, що ключовою цінністю для кожного адвоката повинна стати соціальна відповідальність перед людьми задля ствердження інституту незалежної від держави адвокатури. Звичайно, це не буде просто, але, якщо кожний адвокат поставить собі на меті приділяти хоча б невеликий відсоток часу для надання правової допомоги незахищеним верствам населення «pro bono» або будуть створені некомерційні організації щодо координації суспільних потреб на безоплатну правову допомогу з урахуванням міжнародного досвіду, необхідність у бюрократичній державній системі надання безоплатної правової допомоги просто відпаде.
Висновок
З огляду на вищевикладене можна підсумувати, що перед майбутньою адвокатурою України стоять складні виклики, але подолати їх можна тільки зміцнюючи ключові цінності, на яких будується сучасна адвокатура: незалежність, законність, повага до клієнта, конфіденційність, компетентність, захист гарантій адвокатської діяльності та соціальна відповідальність перед людьми.