Налоговая амнистия. Тема настолько популярная, насколько и болезненная для украинского общества. Наверное, не было ни одного украинского правительства последнего десятилетия, которое бы не поднимало тему налоговой амнистии в своих программных документах или просто как идею, или как конкретный более или менее продуманный проект. Однако только сейчас в устах нового руководителя налогового ведомства налоговая амнистия получила новое, осмысленное звучание, действительно обоснованный шанс на реализацию в нашем государстве.
Cпециально для газеты “Юридическая практика” № 12
Проблемы нормативного регулирования процедуры согласования и утверждения водоохраных зон усложняют процесс разработки и согласования проектов с соблюдением законных прав владельцев на земельные участки
Согласно статье 1 Водного кодекса Украины прибрежная защитная полоса (ПЗП) – это часть водоохранной зоны (ВЗ), соответствующей ширины вдоль реки, моря, около водоемов, для которой установлен более строгий режим хозяйственной деятельности, чем на остальной территории ВЗ.
Вместе с тем, часть 1 статьи 88 ВК Украины нечетко формулирует правовой статус ПЗП, что дает основания определять ее как земельный участок в границах ВЗ, создающийся в целях охраны водных объектов. Такое мнение бытует, в том числе, в связи с некорректным изложением статьи 59 Земельного кодекса Украины, которой по аналогии с отдельными нормами ВК Украины предусмотрено отведение земельных участков ПЗП в пользование.
Необъятная земля
При буквальном следовании таким законодательным нормам согласование проекта ПЗП будет осуществляться в порядке процедуры, предусмотренной для отвода земельного участка (статья 118, 123 ЗК Украины). Такая трактовка норм не только не отвечает другим нормам законодательства, но и нецелесообразна с практической точки зрения. Ведь отвод земельного участка шириной в 2 км, предусмотренной в качестве водоохраной территорий вокруг морей и морских каналов возможен разве что в степных условиях, какие нечасто встретишь на побережье.
Действительно, нормами части 3 статьи 93 ЗК Украины запрещается предоставлять в аренду участки, расположенные в границах ПЗП, кроме случаев предусмотренных законом, что прямо свидетельствует о возможности нахождения других участков на территории ПЗП. Таким образом, при комплексном анализе норм земельного и водного законодательства ошибочность отождествления ПЗП с земельными участками очевидна.
Коллизия целевого назначения
Кроме того, конструкция, содержащаяся в части 1 статьи 88 ВК Украины «выделение земельных участков под прибрежные защитные полосы в границах водоохранных зон» зачастую не разъясняется доктринальными источниками, поясняющими законодательные положения. Однако подобная формулировка непреднамеренно вводит в заблуждение относительно существования такого целевого назначения земель как «прибрежная защитная полоса», тем более учитывая отнесение статьей 4 ВК Украины, статьей 58 ЗК Украины территорий ПЗП исключительно к категории земель водного фонда. В противовес стоит отметить, что подзаконными нормативными актами в перечне целевых назначений земель водного фонда предусмотрено «обустройство и уход за прибрежной защитной полосой». При этом совсем не обязательно, чтобы размеры участка с таким целевым назначением отвечали нормативам размеров площадей, установленных для вышеупомянутых водоохранных зон.
Хотя ПЗП и не отводятся в порядке отвода земельных участков, это не исключает необходимость разработки и утверждения для них проекта.
В соответствии со статьей 88 ВК Украины и статьей 60 ЗК Украины ПЗП устанавливаются по землеустроительным проектам. При этом стоит отметить, что эти проекты отличны от проектов ВЗ и не являются их составной частью, несмотря на то, что границы их территорий часто совпадают.
К сожалению, законодательством урегулирован лишь порядок разработки и согласования проектов ВЗ, в то время как единственным нормативно-правовым актом, регламентирующим порядок разработки проектов ПЗП, остается СОУ 00032632-005:2009 «Землеустройство. Проекты землеустройства относительно создания водоохоронных зон. Правила разработки», утвержденный Приказом Госкомзема № 375 от 17 июля 2009 (Стандарт), который отождествляет правила разработки двух видов документации и при этом не подвергался изменениям в динамике развития соответствующих правоотношений.
До вступления в силу Закона Украины от 02 декабря 2010 «О внесении изменений в Водный и Земельный кодексы Украины относительно прибрежных защитных полос» некоторые эксперты в области земельного права пытались доказать возможность «автоматического» установления границ ПЗП за пределами населенных пунктов. Их воззрения основывались на том, что в пределах населенных пунктов установления границ ПЗП требует учета градостроительных условий, чем и обусловливается необходимость проекта. Данная теория была окончательно опровергнута вышеупомянутым законом, которым определено установление границ ПЗП исключительно по землеустроительным проектам.
Кроме того, Госземагенство Украины информационным письмом № 1649/0/1-5/13 от 18 февраля 2013 подтвердило установление прибрежной защитной полосы только по отдельно разработанным проектам. Такая позиция высказана также представителями Госводагенства Украины согласно письму № 447/9/11-13 от 30 января 2013 г.
Порядок разработки
До внесения изменений 15 февраля 2012 в Постановление КМ Украины № 486 от 08 мая 1996 «Об утверждении Порядка установления размеров и границ водоохранных зон и режима ведения хозяйственной деятельности в них» (Постановление № 486) инициаторами разработки проектов ВЗ оставались органы водного хозяйства и другие специально уполномоченные органы. Сегодня, с принятием новой редакции пункта 5 Постановления № 486, проекты этих зон разрабатываются по инициативе физических и юридических лиц, согласовываются с владельцами земли, землепользователями, органами Министерства экологии и природных ресурсов, Госводагентством и территориальными органами Госземагентства, а на территории АР Крым – с органами исполнительной власти АР Крым по вопросам экологии и природных ресурсов, водного хозяйства и земельных ресурсов и утверждаются соответствующими местными органами исполнительной власти или исполнительными комитетами советов.
При этом изменения не коснулись разработки проектов ПЗП. Согласно Стандарту заказчиками проектов ПЗП остаются органы водного хозяйства и специально уполномоченные органы.
Еще до внесения изменений в Постановление № 486 не были исключены прецеденты, в которых заказчиками проектов как ВЗ, так и ПЗП выступали именно заинтересованные частные лица. В связи с этим становится очевидной необходимость продублировать изменения перечня указанных субъектов относительно порядка разработки проектов ПЗП.
Необходимо отметить, что Стандарт, который не разделяет разработки проектов ВЗ и ПЗП, является, прежде всего, методическим руководством землеустроителей в разработке соответствующих проектов и в достаточно малой степени раскрывает некоторые юридические аспекты процедуры. На данный момент именно Стандартом обусловлено соблюдения прав владельцев земельных участков, получивших свои наделы в порядке, предусмотренном законом на территории ПЗП или иной ВЗ до момента легитимизации этих зон.
В соответствии со Стандартом и Постановлением № 486 проекты ПЗП и ВЗ должны учитывать целевое назначение уже существующих в их границах земельных участков.
В границах строгого режима
Конечно, не стоит в сложившейся ситуации отрицать необходимость защиты прав землепользователей, оказавшихся в установленных границах ВЗ (ПЗП). На этот счет Стандартом предполагается возмещение убытков владельцам прав на землю вследствие их ограничения. Сегодня расчеты такого возмещения могут осуществляться по формулам в соответствии с Постановлением КМ Украины № 284 от 19 апреля 1993 «О порядке определения и возмещения убытков собственникам земли и землепользователям» (Постановление № 284), а также Постановлением КМ Украины № 1279 от 17 ноября 1997 «О размерах и Порядке определения потерь сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства, подлежащих возмещению» (Постановление № 1279).Учитывая, что Стандарт не может быть достаточным основанием для применения указанных постановлений, в таком качестве можно рассматривать нормы ЗК Украины.
В соответствии со статей 207 ЗК Украины возмещение потерь сельскохозяйственного и лесохозяйственного производства может быть проведено в связи с исключением сельскохозяйственных угодий, лесных земель и кустарников из хозяйственного оборота вследствие установления охранных, санитарных и других защитных зон. Кроме того, согласно Постановлению № 284, основанием для возмещения убытков землепользователям и землевладельцам может быть установление любого ограничения по использованию земельного участка. Учитывая, что Постановление № 284 принято до вступления в силу ЗК Украины, им не урегулированы все возможные случаи причинения правомерного ущерба.
Таким образом, доказательство факта ограничения законных прав владельцев на землю является достаточным основанием для возникновения права на возмещение вследствие правомерного причинения ущерба.
Юридические аспекты проектирования ВЗ (ПЗС) на Украине определены в достаточно общей форме, присущей скорее научным рекомендациям, но не нормативно-правовым актам. Это приводит к тому, что проектант, не имея однозначной исходной информационной базы для проектирования, опираясь на результаты изысканий, которые могут интерпретироваться в значительном диапазоне значений, фактически получает достаточно широкий спектр нечетких (дискреционных) полномочий. С одной стороны, это значительно усложняет сам процесс проектирования, а с другой – позволяет поставить под сомнение и обжаловать любые принимаемые проектные решения. Ведь степень заинтересованности в градостроительном освоении прибрежных территорий бизнес-кругов трудно переоценить. В частности, практиками справедливо критикуется «геометрический» подход к определению прибрежных защитных полос, установленный действующим водным и земельным законодательством, ведь он действительно не позволяет учесть все потенциальные риски экологического и техногенного характера.
— Воистину не имеет границ фантазия народных избранников, стремящихся выделить себя в нестройной очереди желающих самоочиститься от прошлой преступной власти. В своем желании проявиться в борьбе со старыми коррупционными схемами они не считаются ни с чем, включая здравый смысл. Чего стоит инициатива сразу нескольких депутатов по отмене злополучной оценки имущества для исчисления налоговой базы при его продаже! Выплескивая грязную воду, депутаты предлагают не просто выплеснуть с нею ребенка, но и разобрать на мелкие части лоханку, в которой этот ребенок доселе плескался. При этом они, не мудрствуя лукаво, предлагают использовать уже реализованный в полной своей несостоятельности способ определения базы налогообложения недвижимого имущества, исходя из его внешних признаков в существующем в НКУ налоге на недвижимость.
Дело в том, что определение базы налогообложения имущества, исходя из внешних признаков, было характерным для ранних налоговых систем, в которых широко использовались очажный, подымный и т.п. налоги. Позднее в Европе налог стал браться от количества окон и просуществовал в таком виде (особенно во Франции) достаточно долго — до конца XIX в., повлияв даже на архитектуру. Но уже с ХХ в. повсеместно налогообложение недвижимости, равно как и доходов от ее реализации, осуществлялось исключительно исходя из рыночной стоимости или доходности таковой. Такая система существует сегодня в абсолютном большинстве стран, включая коммунистический Китай.
Именно поэтому причины, по которым депутаты предложили откатить нашу налоговую систему на несколько столетий назад, мягко говоря, не поддаются пониманию.
Ссылка на законопроект №4291
На сьогодні досить актуальним та складним для власників нерухомості є вирішення питання щодо оформлення прав власності на будівлі та споруди. З проблемою відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно знайомі пересічні громадяни та представники багатьох галузей господарювання. В першу чергу, сюди слід віднести агровиробників, які свого часу масово скуповували розпайоване нерухоме майно, не переймаючись проблемами їх узаконення. В той же час, розвиток матеріально-технічної бази кожного підприємства, інвестиції виробників у складські та виробничі приміщення вимагають наявності реального обсягу прав та гарантій щодо такої нерухомості. А на сьогодні згідно з вимогами законодавства України такі права виникають з моменту їх державної реєстрації. Слід зазначити, що проблемність піднятого питання ускладнюється не тільки тим, що сама процедура передбачає суттєві часові, фінансові та моральні витрати, залучення значної кількості суб’єктів владних повноважень, а й те, що законодавство України у цій галузі, потребує значного вдосконалення та деталізації. Читать дальше…
К сожалению, несмотря на то, что новый Уголовный процессуальный кодекс Украины 2012 года принимался под девизом максимального гуманизма, защиты прав, свобод и законных интересов не только потерпевшего, но и подозреваемого (обвиняемого), максимального уменьшения количества лиц, содержащихся под стражей на стадии досудебного расследования, с возможностью применения более мягких мер пресечения, не связанных с лишением свободы, необходимо признать, что с поставленной задачей кодекс не справился, и на практике свободных мест в следственных изоляторах не уменьшилось. А учитывая последние события и политическую ситуацию в стране, необходимо констатировать, что «за решеткой» может оказаться практически любой гражданин нашей страны, который имел неосторожность оказаться не в том месте, не в то время, или хранить у себя в багажнике, казалась бы, ни чем ранее не примечательные летние покрышки от своего автомобиля. Читать дальше…
Не люблю писать не юридические, а тем более политические тексты. Возможно потому, что язык логики и сухих юридических норм имеет меньше оттенков и полутонов, дающих возможность для маневра. Возможно в силу веры в то, что публично высказываться мы должны лишь по тем вопросам, в которых мы являемся профессионалами. А возможно, ощущая то, что мнение автора сих строк, не уверенно чувствующего себя в тонких тканях разноцветных политических материй, само по себе вряд ли кому-нибудь может быть интересно. Однако, сейчас, говоря о налоговой реформе, мы не сможем не говорить о простых и понятных каждому, но не прямо обоснованных на законе вещах, лежащих в основе гуманизации, европеизации и в конце концов просто цивилизованного развития отечественной налоговой системы. Читать дальше…
Для колонки:Внешнеэкономический договор в газете “Юридическая практика” №8-9
Сегодня на уровне национальных законодательств многих стран, а также рядом международных актов закрепляется возможность использования наряду с внешнеэкономическим договорам в простой письменной форме функционально эквивалентных им электронных договоров. Однако с переносом внешнеэкономических договоров в «виртуальный мир» возникает целый ряд проблем, которые касаются порядка их заключения, формы, передачи, хранения, использования в качестве доказательства и т.п. Читать дальше…
При укладенні зовнішньоекономічного договору сторони можуть визначити, право якої держави буде застосовуватись до нього, за виключенням деяких випадків, коли вибір права прямо заборонено законом. Водночас питання вибору права, незважаючи на наявність законодавчого регулювання, залишається складним та проблемним.
Дане право вибору випливає з принципу автономії волі, який і полягає в можливості вказати право конкретної держави, що буде застосовуватись для регулювання правовідносин сторін. Даний принцип знайшов відображення в Законі України «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон № 2709-IV), а також в міжнародних договорах. Так, наприклад, Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, укладена між державами-учасницями СНД 20.03.1992 р., яка, зокрема, встановила правила застосування цивільного законодавства однієї держави — учасниці СНД на території іншої держави — учасниці СНД, зазначає, що права та обов’язки сторін за договором визначаються за законодавством країни – місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін (ст. 11). Аналогічне положення міститься в Конвенції країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеній 22.01.1993 р. (ст. 41). Таким чином, принцип автономії волі має пріоритет у застосування при визначенні застосовного до договору права.
Яке право обрати
Сторони можуть обрати національне право однієї зі сторін договору. При цьому дана сторона опиняється у виграшному становищі, оскільки є більш обізнаною з правом своєї держави.
При обранні права держави, резидентами якої особи не є, сторонам важко буде врахувати усі наслідки укладення зовнішньоекономічного договору у зв’язку з недостатньою обізнаністю з іноземним законодавством. Так, рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2013 р. у справі № 910/19022/13 було встановлено наявність погодження продавця та покупця про регулювання укладених зовнішньоекономічних контрактів законом Англії, у зв’язку з чим суд відхилив доводи відповідача щодо застосування до правовідносин між сторонами ст. 257 ЦК України та застосував Закон Англії про позовну давність, відмовивши в задоволенні клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
У разі, якщо сторони не можуть дійти згоди щодо права, яке підлягає застосуванню, рішенням може стати застосування міжнародних джерел права, наприклад, Принципів міжнародних комерційних договорів (принципів УНІДРУА). Як зазначається у рішенні господарського суду м. Києва від 09.07.2010 у справі № 32/339, сторони погодились з тим, що в процесі розгляду та вирішення спору, а також з усіх питань, не передбачених даним контрактом, сторони будуть керуватись нормами міжнародного права, зокрема, Віденською Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів і нормами права місця укладення контракту.
Застосування права
Відповідно до обраного сторонами права будуть регулюватись такі питання, як дійсність договору, його тлумачення; права та обов’язки сторін; виконання договору; наслідки невиконання або неналежного виконання; припинення договору, наслідки його недійсності; відступлення права вимоги та переведення боргу.
Як зазначається у ст. 5 Закону № 2709-IV, вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при укладенні зовнішньоекономічного договору, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після укладення договору, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням його форми; обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.
Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (ст. 6 Закону № 2709-IV). Відповідно до роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 N 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» вибір сторонами українського права як такого, що регулює їх відносини за угодою, означає вибір саме національного законодавства України, а не окремих законодавчих актів, що регулюють відповідні відносини сторін (п.3.1).
Коли обране право не застосовується
Право вибору правопорядку певної держави обмежується рядом імперативних норм. Наприклад, сторони не можуть обрати право для регулювання питання правоздатності та дієздатності сторін, права власності, інших речових прав, оскільки право, яке має застосовуватись до даних правовідносин, імперативно визначене в законі.
Обмеженням автономії волі сторін є також застереження про публічний порядок, яке передбачає, що норми іноземного права не застосовуються, коли їх застосування призводить до наслідків, які суперечать основам правопорядку України (ст. 12 Закону № 2709-IV). Пленум Верховного суду України у п.12 постанови «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» від 24 грудня 1999 р. визначив публічний порядок як правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).
Обмежує дію принципу автономії волі також положення законодавства про обхід закону як застереження щодо недобросовісного вибору права. Так, відповідно до ст. 10 Закону № 2709-IV правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.
Якщо право не обрано
У разі відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічного договору щодо застосовуваного права, суд буде визначати його на підставі колізійної норми, тобто норми, що відсилає до права певної держави, яка може міститися в міжнародних договорах, а у разі відсутності такого регулювання – відповідно до колізійної норми національного законодавства.
Так, відповідно до ст.ст. 32,44 Закону № 2709-IV у разі відсутності згоди сторін про вибір права, що підлягає застосуванню до договору, застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок із договором. При цьому, якщо інше не випливає з умов, суті договору або сукупності обставин справи, то договір більш тісно пов’язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для його змісту, має своє місце проживання або місцезнаходження. Таку сторону визначає ст. 44 Закону: це продавець – за договором купівлі-продажу, наймодавець – за договором найму, дарувальник – за договором дарування, перевізник – за договором перевезення тощо. Так, в рішенні від 14.12.2009 р. у справі № 39/243 господарський суд м. Києва зазначив, що враховуючи те, що контракт не містить посилання на застосовуване матеріальне право, до контракту застосовується матеріальне право країни-продавця за контрактом, а саме: матеріальне право Румунії, оскільки позивач (продавець) є юридичною особою за законодавством Румунії та зареєстрований в Румунії.
У разі, якщо предметом договору є нерухоме майно, правом, з яким договір найбільш тісно пов’язаний, вважається право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, – право держави, де здійснена реєстрація. Щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт – це право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати, а щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, — право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
Таким, чином принцип найбільш тісного зв’язку є субсидіарним по відношенню до принципу автономії волі і не передбачає чітких критеріїв для визначення застосовного права, яке має обиратись з врахуванням усіх обставин справи.
З’ясування змісту
При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (ст. 8 Закону № 2709-IV).
Як правило, в процесі розгляду справи встановленню змісту норм сприяють самі сторони, які подають до суду витяги із законодавства, інші документи, перекладені на українську мову. Проте, якщо зміст права не встановлений, застосуванню підлягає право України.
Також, відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.2 роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 N 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв’язків у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Прикладом можуть бути розроблені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, Уніфіковані правила по інкасо, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів “Інкотермс”.
Таким чином, для регулювання договірних правовідносин сторони можуть обрати право держави сторони договору, право іншої держави чи міжнародні джерела права за умови, що даний вибір не суперечить нормам закону. Вибір права може бути здійснений як при укладенні договору, так і при його виконанні.