Нещодавні заходи Національного банку України (далі – НБУ), спрямовані на посилення стійкості грошово-кредитного ринку, ще досі широко обговорюються в ЗМІ та, звісно, всередині банківської спільноти.
Очікувано, що НБУ продовжуватиме курс на «підтримку» гривні, однак до останнього мало хто розраховував на настільки радикальні дії з боку уповноваженого органу.
14.05.2013 року Правлінням НБУ було затверджено дві постанови – «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті» №163 та «Про встановлення розміру обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті» №164, які діятимуть до 19 листопада 2013 року. Цими актами НБУ зобов’язував уповноважені банки здійснювати продаж половини валютної виручки резидентів відпродажу за зовнішньоекономічними договорами та надходжень в іноземній валюті на користь банків за їх власними операціями.
Після вступу в силу постанов банки одразу ж звернулись за роз’ясненнями до НБУ стосовно застосування норм щодо продажу їх власних надходжень. Тоді ж, ще 14.06.2013 року НБУ своїм Листом № 29-113/6518-7094 розтлумачив, що обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України підлягає валютна виручка, отримана уповноваженим банком внаслідок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі отримана в іноземній валюті комісійна винагорода за договорами, укладеними ними з міжнародними платіжними системами. Такі роз’яснення щодо практичного застосування постанови НБУ №163 внесли певну ясність в зміст положень вказаного акту, однак все ж навіть такий стан речей був невигідний банківським установам, оскільки конвертація в гривню власної виручки при змінному обмінному курсі могла спричинити недоотримання ними частини свого прибутку.
Стосовно ж обов’язкової конвертації валютної виручки від продажу товарів (оплатної передачі продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) за зовнішньоекономічними договорами резидентів, а в розумінні Постанови №163 це як юридичні особи, так і суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України, то дана норма заслуговувала ще хоч якоїсь критики, оскільки була більш-менш обґрунтована та дійсно направлена на підтримання стабільності гривні.
Ще до збігу терміну дії Постанов №163 та 164 НБУ 25.09.2013 року було внесено зміни до даних нормативних актів постановами №381 та №383 відповідно, які набули чинності 12 жовтня 2013 року.
Радикальність заходів НБУ виявилась в наступному: в чинній редакції постановою №163 покладено обов’язок здійснювати продаж на міжбанківському ринку надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, та фізичних осіб-підприємців. Як бачимо, НБУ достатньо широко підійшов до визначення всього об’єму таких надходжень, проте і досить неоднозначно з точки зору правозастосування.
Стосовно ж обов’язкового продажу надходжень від власних операцій банків, то вони стосуються лише тих, що отримані ними за зовнішньоекономічними договорами.
Звичайно, і цього разу фінансова спільнота не забарилась і звернулась за роз’ясненням до НБУ, який одразу ж своїм Листом від 16.10.2013 року N 29-113/18005 взявся пояснити окремі аспекти практичного застосування нововведень.
Цілком виправдано, що НБУ у своїх роз’ясненнях пішов на певні поступки та дещо «пом’якшив» свої категоричні нововведення, однак слід звернути увагу, що спосіб, який він обрав для цього – видання окремого листа-роз’яснення, а не в межах нормативно-правового акту, як того вимагає закон, – як завжди ставить під питання легальність такої діяльності цього державного органу, хоча і є для нього звичайною практикою.
Відповідно до змін вимоги щодо обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті поширюються на власні операції уповноважених банків за зовнішньоекономічними договорами. Разом з тим, НБУ у роз’ясненнях зазначив, що така вимога не поширюється на надходження на користь уповноваженого банку за міжбанківськими операціями із залучення та розміщення кредитів, депозитів на міжнародних ринках (у тому числі проценти за розміщеними уповноваженим банком кредитами, депозитами); та за операціями з торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на міжнародних валютних ринках (у тому числі арбітражними операціями на умовах маржинальної торгівлі). Чому НБУ виключив ці операції із загальної маси, не коментується, хоча, якщо керуватись загальними «настроєм» та логікою більшості інших положень роз’яснення, викладених у цьому ж Листі, то дані надходження повинні були потрапити під дію Постанови №163.
Так, наприклад, НБУ однозначно вказав, що обов’язковому продажу підлягають валютні надходження у вигляді іноземних інвестицій, які надходять на як на рахунки резидентів, так і на рахунки іноземних інвесторів.
Аналогічно була вирішена ситуація і з надходженнями на рахунки резидентів, які відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій, виданих відповідно до Положення, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 485, які НБУ зобов’язує банки також конвертувати. Але справа в тому, що такі рахунки відкриті резидентами за межами України для розміщення валютних цінностей, і оскільки розміщувати гривні на такому рахунку та здійснювати інші операції в гривнях через нього забороняється, тому власник ліцензії має здійснити обов’язковий продаж або шляхом перерахування суми в іноземній валюті, необхідної для обов’язкового продажу в уповноважений банк, або шляхом здійснення обов’язкового продажу тієї самої іноземної валюти з власного рахунку, відкритого в уповноваженому банку, який зазначений у ліцензії. Якщо ж обов’язковий продаж здійснюється шляхом перерахування іноземної валюти з рахунку, відкритого за межами України, то власник ліцензії зобов’язаний перерахувати іноземну валюту не пізніше, ніж на тридцятий робочий день після дня зарахування надходжень на цей рахунок.
Незмінною залишилась позиція НБУ стосовно обов’язкового продажу коштів – надходжень на користь самого банку за договорами про участь у МПС. Такі надходження, звісно, розглядаються як надходження за зовнішньоекономічними догодами, хоча, як уже зазначалось, такі умови про обов’язкову конвертацію банкам є конче невигідними.
Хоча НБУ все ж звернув увагу на особливий статус дипломатичних та консульських постанов та зазначив, що надходження на їх користь не мають підлягати обов’язковому продажу.
В той же час, надходження на користь постійних представництв юридичних осіб-нерезидентів, що здійснюють підприємницьку діяльність на території України, все ж потрапили в коло дії постанови №163. Досить розсудливо була вирішено питання з надходженнями на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами, що підлягають подальшому перерахуванню власникам коштів. Так, з урахуванням того, що такі кошти є транзитними, вони мають бути конвертовані під час зарахування на рахунок їх власника, на банк, який обслуговує рахунок посередника, такий обов’язок щодо продажу не покладається. До такого ж висновку дійшов НБУ і стосовно морського агента, якщо відповідно до укладених ним договорів йому не належатиме право власності на кошти, які мають використовуватись ним для сплати платежів від імені особи – судновласника, яку він представляє.
Власні кошти юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що були перераховані на користь нерезидента за зовнішньоекономічними договорами, а потім повернені останнім, також підлягають обов’язковому продажу згідно з роз’ясненням.