На жаль, чинним законодавством не розкривається поняття «оперуповноважений». Лише наводиться визначення оперативно-розшукової діяльності, яку становить система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.
Слід звернути увагу на роль оперуповноваженого – співробітника оперативного підрозділу саме під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження.
Так, законодавець параграфом другим глави третьої Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК) визначив сторону обвинувачення. При цьому статтею 41 КПК зазначеного параграфу до сторони обвинувачення віднесено також й оперативні підрозділи. Водночас, відповідно до визначення основних термінів, вжитих в КПК, наведених у ст. 3 цього Кодексу, зокрема п. 19) встановлено, що сторони кримінального провадження з боку обвинувачення є слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом. Тож існує певна суперечність, яка дозволяє все ж таки дійти висновку, що співробітник оперативного підрозділу не є стороною кримінального провадження. Також нормами КПК оперуповноваженого не віднесено й до учасників кримінального провадження.
Отже, статус оперуповноваженого у кримінальному провадженні залишається невизначеним.
Водночас частиною 2 ст. 41 КПК закріплено, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», оперативні підрозділи проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, прокурора в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов’язковими до виконання оперативним підрозділом.
Основним Законом України (ст. 19) закріплено обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З цього слідує, що лише письмове доручення уповноваженої особи є єдиною підставою для виникнення у співробітника оперативного підрозділу певних повноважень. Відповідно відсутність такого доручення є підставою утримання оперуповноваженого від вчинення дій в межах кримінального провадження та є загальнообов’язковим правилом поведінки такої особи.
Відповідно до вимог КПК (ст. 93), збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Тож оперативний підрозділ не є суб’єктом доказування та не причетний до процесу доказування у кримінальному провадженні. Отже збирання доказів проводиться лише тими способами та в тих формах, які встановлені КПК. Саме суворе додержання таких норм є запорукою можливості подальшого використання отриманих відомостей в якості належних та допустимих доказів під час кримінального провадження. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. В свою чергу недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Забезпечення інтересів кримінального судочинства є метою у виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності, що передбачає дотримання стану режиму законності під час кримінального провадження з боку всіх суб’єктів. Тому, компетенція оперативних підрозділів повинна не виходити за межі повноважень, встановлених законодавством.
Отже проведення слідчих дій як спосіб збирання доказів є прерогативою слідчого або прокурора.
Вважаю за необхідне зупинитись на одній з найпоширеніших слідчих дій, такої як допит свідка.
Відповідно до ст. 133 КПК України, слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати свідка у встановлених цим Кодексом випадках для допиту чи участі в іншій процесуальній дії. Слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов’язковою.
Відповідно до ч. 3 ст. 95 КПК України, свідок, експерт зобов’язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.
Отже, нормами кримінального процесуального законодавства встановлюється вичерпний перелік осіб, що мають повноваження на здійснення такої слідчої дії як допит. Таким чином, діючим законодавством співробітникам оперативних підрозділів прямого повноваження щодо можливості проведення допиту особи в якості свідка, не закріплено. Таке повноваження може виникнути у співробітника оперативного підрозділу лише на підставі письмового доручення слідчого або прокурора.
Крім того , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність, оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.
Виконання завдань кримінального провадження повинно здійснюватися лише із застосуванням та із дотриманням належної правової процедури. Належна правова процедура – це встановлений кримінальним процесуальним законом порядок дій, який забезпечує прийняття законних, обґрунтованих і справедливих рішень.
Отже, співробітник оперативного підрозділу на підтвердження повноважень щодо проведення такої слідчої дії як допит свідка повинен надати документ, що підтверджує його повноваження.
Виходячи з вимог КПК, співробітник оперативного підрозділу навіть не має права самостійно вручити повістку про виклик, так як дорученням слідчого або прокурора йому можуть надаватися повноваження лише щодо проведення слідчих (розшукових) дій або негласних слідчих (розшукових) дій. Отже, доручення жодним чином не може уповноважити співробітника оперативного підрозділу на здійснення будь-яких процесуальних дій (окрім слідчих та негласних), в тому числі здійснення виклику особи для допиту.
Таким чином, здійснення оперуповноваженим виклику особи для допиту повинний розцінюватися, не інакше, як перевищення службових повноважень.
Отже, кожна особа, яка в межах кримінального провадження стала об’єктом вчинення стосовно неї певних дій співробітника оперативного підрозділу (оперуповноваженого) має розуміти обсяг прав останнього та вимагати обов’язкового надання ним документу, що підтверджує повноваження на вчинення певних дій. Відсутність такого документу є запорукою неправомірного втручання оперуповноваженого у права та свободи особи.