Судова реформа поетапно реалізується, у результаті чого перед юристами як практиками так і науковцями постає чимало питань. Зокрема, із набранням чинності нових редакцій процесуальних кодексів на обговоренні юридичної спільноти продовжує перебувати регламентація порядку розгляду справ. Чи не найбільших змін, у порівнянні із іншими видами судочинства, зазнав господарський процес, адже загальновідомо, що розгляд справ господарськими судами був найменш формалізованим.
Варто зауважити, що перехідного періоду на застосування нової редакції процесуального закону фактично не передбачено, адже відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Окрім того, пунктом 11 Перехідних положень передбачено, що заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Новий порядок господарського судочинства передбачає запровадження нових інститутів та містить багато деталей, кожне з яких потребує окремого дослідження. Розглянемо деякі з основних змін в господарському процесі, що запроваджуються із набранням чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України.
Введення Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи
Фактично діюча на даний момент Автоматизована система документообігу в суді буде вдосконалена, адже за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи буде здійснюватися не лише облік заяв, скарг та інших документів, які надійшли до суду та які були направлені судом, здійснюватися розподіл справ, а також:
— обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу;
— направлення судових рішень та інших процесуальних документів учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчинення інших процесуальних дії в електронній формі.
Разом із тим, для отримання та направлення документів у електронній формі адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання державного та комунального секторів економіки повинні в обов’язковому порядку реєструвати свої офіційні електронні адреси в Єдиний судовій інформаційній-телекомунікаційній системі. Разом із тим, особам, які виявили бажання подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, необхідно мати власний електронний цифровий підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України ”Про електронний цифровий підпис”.
Таким особам процесуальні документи будуть направлятись виключно в електронній формі. У подальшому планується запровадити оформлення справ у електронному вигляді повністю. Позитивним моментом введення такої системи є економія часу, який зазвичай витрачається на відправку процесуальних документів або ж передання справ до вищих інстанцій, економія бюджетних коштів.
Проте, введення в дію Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційна системи відтерміновується. Так, відповідно до п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті “Голос України” та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Оскільки такого оголошення ще не було, тому строк створення фактично не визначений.
Запровадження нових видів проваджень з розгляду господарських справ
Ще одним нововведенням редакції Господарського процесуального кодексу від 15.12.2017 р. є регламентація інституту наказного провадження. Тобто, розгляд справ тепер можливий у порядку наказного та позовного проваджень. У свою чергу, позовне провадження поділяється на спрощене та загальне, про що буде описано нижче.
Так, наказне провадження більш спрощена форма судового процесу, яка передбачає можливість особи, якій належить право вимоги про стягнення грошової заборгованості за договором, звернутися до суду із заявою про стягнення відповідної суми у швидшому порядку.
З аналізу статей 147, 148 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що особа може звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу за таких умов:
— заявник – юридична особа або фізична особа-підприємець;
— заявник має право вимоги про стягнення грошової заборгованості до боржника;
— таке право вимоги виникло на підставі договору, укладеного у письмовій формі;
— сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спрощеність даного провадження визначається тим, що суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і без повідомлення заявника та боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд або видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу, яка відповідно до ст. 255 Господарського процесуального кодексу України підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Варто звернути увагу, що відмова у видачі судового наказу не позбавляє особу права на звернення до суду із позовною заявою про стягнення відповідної суми у порядку спрощеного позовного провадження.
Такий вид провадження може бути досить позитивним для господарського процесу за умови добросовісного користування сторонами своїми процесуальними правами, адже з одного боку, прискорить звернення стягнення заборгованості у примусовому порядку, а з іншого – може забезпечити зменшення навантаження на суд.
Новим для господарського процесу є й інститут спрощеного позовного провадження, яке відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Разом із тим, чіткий розподіл справ, які розглядаються в порядку спрощеного або загального позовного провадження у законодавстві відсутній. Натомість визначено, які категорії спорів розглядаються тільки у позовному провадженні.
Так, зі змісту частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України слідує, що виключно у порядку загального позовного провадження розглядаються справи:
про банкрутство;
за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);
у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;
у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);
у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;
в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, якими є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 12 ГПК України). Проте, справу незначної складності, суд також може визнати малозначною, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зі змісту статей 171, 249 Господарського процесуального кодексу України можна зробити висновок, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, можливий не лише якщо категорія спорів відповідає критеріям малозначності, але і якщо є відповідне клопотання позивача. Тобто, розгляд справи у порядку спрощеного провадження не є імперативною вимогою законодавства та не може здійснюватися виключно за ініціативою суду.
Про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (у випадку задоволення відповідного клопотання позивача) суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі та визначає строк відповідачу для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Слід також відмітити, що законодавець передбачив можливість виходу зі спрощеного провадження за ініціативою суду або ж за клопотанням учасника справи. У такому випадку суд постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, і розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі (ч. 6 ст. 250 ГПК України).
Разом із тим, норми процесуального законодавства не деталізують, на якій стадії судового розгляду можлива така процесуальна дія. Більше того, визначення того, що учасник справи може подати відповідне клопотання, також породжує питання, оскільки учасниками справи є і треті особи без самостійних вимог, і надання їх такого права, на нашу думку, не зовсім відповідає процесуальному статусу таких осіб.
Окрім того, у позовному провадженні передбачається додаткова стадія судового процесу – підготовче провадження, у якому здійснюється остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з’ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У межах підготовчого провадження не пізніше ніж через 30 днів з дня відкриття провадження у справі проводиться підготовче засідання, проведення якого здійснюється за участі сторін.
Нові принципи господарського судочинства
Редакцією Господарського процесуального кодексу України від 15.12.2017 р. визнання на законодавчому рівні зазнає принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами та регламентуються заходи відповідальності за зловживання процесуальними правами.
Законодавчого визначення самого поняття «зловживання процесуальними правами» проектом закону не передбачається, проте частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначається перелік дій, які в залежності від обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами. Процесуальним законом передбачено, що зловживанням процесуальними правами є дії, які суперечать завданню господарського (цивільного, адміністративного) судочинства, тобто направлені не на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, метою якого є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Із зазначеного можна зробити висновок, що наведений перелік дій не є вичерпний, і в кожному конкретному випадку суд має оцінювати дії сторін та інших учасників процесу на предмет їх відповідності завданням судочинства.
Аналіз норм Господарського процесуального кодексу України дає можливість виокремити такі заходи відповідальності до осіб, які зловживають процесуальними правами:
повернення скарги, заяви, клопотання, якщо такі визнані зловживанням процесуальним правом;
забезпечення судових витрат, тобто внесення сторонами на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат у випадку, якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов;
покладення судом на сторону, яка зловживає процесуальними правами, судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору;
застосування заходів процесуального примусу у вигляді: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасового вилучення доказів для дослідження судом; штрафу;
винесення окремої ухвали.
Звичайно, що ефективність таких заходів буде перевірена на практиці, проте підстави для їх застосування містять багато оціночних понять, що може призвести до зловживань та тиску на сторін та їх представників. Зокрема, чимало питань виникає щодо застосування частини 2 статті 246 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Проте, що мається на увазі під “неналежним виконанням професійних обов’язків” та суттєвими недоліками позовної заяви не роз’яснено, а отже суд оцінюватиме ті чи інші дії на власний розсуд, а отже єдиний підхід до застосування вказаної норми буде ще не скоро.
Зміни у формах процесуальних документів, в інституті доказів та доказування
Зі зміною порядку розгляду справ змінюються також і форми процесуальних документів сторін. Так передбачено подання відповіді на відзив і заперечень та чітко визначено порядок їх подання.
Такі документи фактично і подавались до суду і за старою редакцією кодексу, проте їх форма не була регламентована процесуальним законом, тому в будь-якому разі розцінювалась судом як пояснення, не залежно від стадії процесу, на якій вони подаються.
Так, відповіддю на відзив, відповідно до проекту закону, є пояснення, міркування та аргументи позивача щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення та має бути поданий у строк, що встановлений судом. Разом із тим, у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
У новій редакції Господарського процесуального кодексу розширено коло можливих доказів та змінено також процес доказування. Так, визначено статут свідка в господарському процесі та поняття електронних доказів. Дані поняття потребує додаткового дослідження, особливо питання електронних доказів, зокрема щодо відповідності таких доказів критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.
Нестандартним нововведенням є можливість надання до матеріалів справи висновку експерта в галузі права.
Такий висновок може надаватись щодо застосування аналогії закону, аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Дана норма є достатньо суперечливою, адже суддя також фактично являється експертом у галузі права. Разом із тим, варто зауважити, що такий висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.
Введення процедури врегулювання спору за участю судді
Ще одним новим інститутом не лише для господарського, а й для інших видів судочинства, в результаті реалізації судової реформи стало введення такого специфічного способу вирішення спору як врегулювання спору за участю судді, що проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, про початок якого поставляється ухвала.
Врегулювання спору за участю судді проводиться суддею-доповідачем одноособово незалежно від того, в якому складі розглядається справа, у формі спільних (за участю всіх сторін, їх представників та судді) та (або) закритих (за ініціативою судді з кожною зі сторін окремо) нарад. Сторони мають право брати участь у таких нарадах у режимі відеоконференції в порядку, визначеному цим Кодексом (ст. 188 ГПК України).
Такий спосіб є доволі позитивним кроком на шляху удосконалення судочинства, проте, в реаліях нашої судової системи може послугувати підґрунтям для корупційної складової. Окрім того, слід зауважити, що законодавством чітко не врегулювано цю процедуру, наприклад, не вказано на якій стадії можливий перехід до такого врегулювання спору, не регламентовано чи має право особа у подальшому звернутись до суду для розгляду справи в загальному порядку, якщо після такого врегулювання спору не відновиться її право.
Запроваджується інститут забезпечення та попередньої оплати судових витрат
У редакції Господарського процесуального кодексу України від 15.12.2017 р. передбачено також введення інституту забезпечення та попередньої оплати судових витрат.
Так, відповідно до статті 125 Господарського процесуального кодексу України суд може зобов’язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов’язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).
Забезпечуватись можуть як витрати пов’язані з викликом свідка, призначенням експертизи, витребуванням доказів, так і майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку із розглядом справи. Щодо забезпечення витрат відповідача на правничу допомогу, то, відповідно до проекту закону, їх застосування можливе в таких випадках: позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
Разом із тим, у випадку задоволення позову, кошти позивача, що були внесені як забезпечення витрат на правничу допомогу відповідача, повертаються.
Такі процесуальні можливості можуть бути доволі позитивними, оскільки забезпечать повернення судових витрати сторонами та можуть зменшити зловживання процесуальними правами шляхом подання так званих “технічних позовів”.
Окрім того, зазнав змін і порядок оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядках. Так передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються безпосередньо до суду апеляційної та касаційної інстанції відповідно. Строк подання апеляційної скарги становить десять днів на ухвалу суду та двадцять днів на рішення суду, касаційної скарги – двадцять днів на всі судові рішення, що підлягають оскарженню.
Таким чином, узагальнюючи можна сказати, що процес розгляду справ у порядку господарського судочинства став більш деталізованим та впорядкованим, адже до 15.12.2017 р. регулювання більшості процесуальних питань або взагалі відсутнє, або ж здійснюється виключно на рівні роз’яснень пленумів Вищого господарського суду України та Верховного Суду України. Новою редакцією Господарського процесуального кодексу України започатковується в господарському процесі багато нових інститутів для оптимізації самого процесу та економії процесуальних строків, економії судових витрат, встановлення процесуальної дисципліни. Багато питань потребують роз’яснень та уточнень, що відповідно буде здійснювати новий Верховний Суд. Проте, чи ефективними будуть такі норми, покаже лише практика їх застосування.