Спеціально для журналу “Український адвокат”№10
6 вересня 2012 року Верховна Рада України прийняла за основу Проект Закону України «Про аграрні розписки». Як слідує із пояснювальної записки до Законопроекту, метою прийняття зазначеного нормативно-правового акту є покращення кредитування аграрного сектору економіки. Однак окремі положення зазначеного Законопроекту є суперечливими, а тому їх реалізація на практиці може призвести до виникнення низки проблем.Так, Законопроектом передбачено, що аграрна розписка є товаророзпорядчим документом, що фіксує безумовне зобов’язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в ньому умовах. За своєю сутністю аграрна розписка досить подібна до векселя, який відноситься до боргових цінних паперів.
Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Таким чином можна припустити, що аграрна розписка є борговим цінним папером, під яким чинне законодавство розуміє цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов’язання, з тією лише особливістю, що за аграрною розпискою виникає зобов’язання здійснити поставку сільськосподарської продукції.
Однак, законодавець пішов іншим шляхом, і визначив аграрну розписку як товаророзпорядчий документ. І все можливо було б нічого, якби Законопроект не визначав двох видів аграрних розписок: товарних та фінансових, і якщо товарна аграрна розписка містить ознаки товаророзпорядчого документу, оскільки встановлює безумовне зобов’язання боржника здійснити поставку узгодженої сільськогосподарської продукції, то фінансова аграрна розписка за своєю правовою природою має усі ознаки векселя, а тому законодавець повинен визначити, яким чином співвідноситимуться норми чинного законодавства про обіг векселів та запропонованого до прийняття Закону України «Про аграрні розписки».
Проект Закону також визначає обов’язкові реквізити, які повинні містити аграрні розписки, аналогічно як і Уніфікований закон «Про прості та переказні векселі» встановлює обов’язкові реквізити для векселя. Так, товарна аграрна розписка повинна обов’язково містити з-поміж іншого предмет такої розписки – безумовне зобов’язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції, визначення її кількості та якості. І якщо з визначенням кількості такої продукції труднощів не буде, то як визначити її якість. Якість – категорія суб’єктивна і залежить від багатьох чинників, в даному випадку доцільніше було б визначити сільськогосподарську продукцію певного сорту, виду, роду т.д. Так, законопроект визначає, що якість сільськогосподарської продукції визначається боржником і кредитором за взаємною згодою виходячи з ГОСТ технічних умов, технологічних регламентів, класифікаторів чинних в Україні на день видачі аграрних розписок. У разі виникнення спору щодо якості продукції такий спір вирішуватиме експертна установа, погоджена боржником і кредитором. Вважаю, що більш доцільним було б визначати експертну установу одразу в аграрній розписці, аби в подальшому при виникненні спору стосовно якості продукції такий спір був вирішений швидко і сторони не витрачали час на погодження конкретної експертної установи.
Суперечливим є також положення Законопроекту щодо забезпечення виконання зобов’язань боржника за аграрною розпискою заставою його майбутнього врожаю сільськогогосподарської продукції та живих тварин,що є предметом застави. Причому такий моніторинг може здійснюватися цілодобово шляхом спостереження за майбутнім врожаєм та живими тваринами, дотриманням боржником відповідних технологічних процесів. Крім того, після збору врожаю моніторинг здійснюється шляхом спостереження за зібраною сільськогосподарською продукцією, з можливістю доступу до місць її зберігання. Варто зазначити, що законодавець наділяє кредитора за аграрною розпискою досить широким колом повноважень, обмежуючи з іншого боку права боржника. Тотальний нагляд за процесом вирощування урожаю чи тварин, який має право здійснювати кредитор, буде однозначно вносити незручності у процес виробництва. Перш за все, якщо кредитор виявить бажання здійснювати цілодобовий нагляд, боржник буде змушений забезпечити його можливість. Окрім цтого, спостерігаючи за процесом вирощування урожаю, кредитор матиме доступ до технології такого вирощування, яка може бути комерційною таємницею боржника. Таким чином, в частині здійснення кредитором моніторингу майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції та живих тварин законопроект потребує доопрацювання з метою захисту інтересів не лише кредитора, але й боржника.
Викликає заперечення і інше положення законопроекту, згідно яким, застава як забезпечення виконання зобов’язань боржника за аграрною розпискою поширюватиметься на всю продукцію, що буде вирощена боржником на відповідній земельній ділянці, у разі недостатності зібраного врожаю або отриманої продукції тваринного походження для повного погашення зобов’язань боржника. І наче б то все було б нічого, оскільки згідно вказаної норми, застава поширюється саме на продукцію, яка буде вирощена боржником, якби не досить цікава норма, що міститься в загальних положеннях Законопроекту, згідно з якою перехід права власності чи права користування земельною ділянкою не зупиняє дію вказаної у аграрній розписці застави майбутнього врожаю, та не припиняє прав боржника та кредитора за аграрною розпискою на користування земельною ділянкою до збору відповідного врожаю але не довше ніж до закінчення поточного маркетингового року. Таким чином, не зважаючи на відчуження земельної ділянки, застава на урожай зберігається, що є прямим порушенням прав нового власника, оскільки чинне земельне законодавство не передбачає можливості встановлення такого обмеження. Так Земельним кодексом України передбачено встановлення сервітутів, емфітевзису, суперфіцію, які можуть надавати право проїзду (проходу) земельною ділянкою, право забудови земельної ділянки тощо. При цьому незрозуміло, яким чином співвідноситимуться права, надані аграрною розпискою, із правами власника земельної ділянки. Фактично, необхідні зміни до ЗК України щодо введення нового виду сервітуту.
Законопроектом встановлена також особлива процедура звернення стягнення на майно, передане в заставу за аграрною розпискою. Так, кредитор повинен звернутися за вчиненням виконавчого напису до особи, уповноваженої вчиняти нотаріальні дії, який підлягає негайному виконанню і на підставі якого державний виконавець протягом 48 годин забезпечує передачу кредитору за аграрною розпискою предмета застави аграрної розписки.
Важко собі уявити, яким чином державна виконавча служба зможе так швидко відреагувати на звернення осіб і забезпечити передачу предмета застави кредиторові, адже для забезпечення реалізації цієї норми Закону потрібно як мінімум збільшити штат державних виконавців, що в свою чергу понесе додаткові витрати із бюджету.
Кредитор також має право на дорощування врожаю заставленої сільськогосподарської продукції, при цьому витрати на таке дорощування відшкодовуються боржником окремо. У даному випадку законодавцеві варто було б обмежити право на відшкодування таких витрат певними розумними межами. Оскільки розраховуючи на повне відшкодування витрат, кредитор може зловживати своїм правом і здійснювати невиправдано великі витрати на вирощування врожаю.
Таким, що не відповідає нормам цивільного законодавства та порушує права боржника є і інше положення законопроекту, згідно якого відповідальність боржника за невиконання аграрних розписок настає незалежно від наявності його вини, дії обставин непереборної сили чи випадкового збігу обставин. Відповідна норма законопроекту суперечить положенням статті 617 Цивільного кодексу України, згідно з яким обставини непереборної сили є безумовною підставою для звільнення особи, що порушила зобов’язання, від відповідальності.
Також суперечить принципу добросовісності норма законопроекту, згідно з якою у разі відчуження боржником за аграрною розпискою майна, що виступає предметом застави за аграрною розпискою, будь-якій третій особі до того, як ним будуть виконані зобов’язання за аграрною розпискою, кредитор вправі задовольнити свої вимоги до боржника за аграрною розпискою за рахунок такого чи рівноцінного майна такої третьої особи, після чого в неї виникає право регресної вимоги до боржника за аграрною розпискою. Таким чином добросовісний набувач повинен нести відповідальність за боргові зобов’язання, що виникли не з його вини. З іншого боку, кредиторові буде досить складно довести придбання певною особою саме тієї сільськогосподарської продукції, яка була забезпечена заставою боржника за аграрною розпискою, оскільки така продукція не має індивідуально визначених ознак, а тому ідентифікувати її буде досить складно.
Невиправдано суворими є норми проекту Закону України «Про аграрні розписки», що передбачають відповідальність за невиконання аграрних розписок. Так, проектом закону передбачено внесення змін до Кримінального кодексу України та передбачено встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від виконання зобов’язань за аграрною розпискою, що є неприпустимим, оскільки фактично змішує цивільно-правові зобов’язання з суспільно-небезпечними діяннями. Слід зазначити, що зазначене діяння не має ознак суспільної небезпеки, а тому не доцільно встановлювати кримінальну відповідальність за порушення цивільно-правового зобов’язання, Цивільний кодекс України передбачає достатньо способів захисту цивільних прав. Більше того, за вчинення цього «злочину» передбачене застосування штрафу, обмеження чи позбавлення волі. Тобто замість відшкодування збитків кредитору боржник змушений буде платити штраф державі, тому засудження особи за кримінальний злочин точно не захистить цивільних прав кредитора, а швидше перешкодить йому отримати хоча б якесь відшкодування.
Таким чином, проаналізувавши норми проекту Закону України «Про аграрні розписки» виникає питання доцільності його прийняття взагалі. Діюче цивільне законодавство містить достатню кількість видів заходів забезпечення виконання цивільно-правового зобов’язання, включаючи ту ж саму заставу, окрім того 9 вересня 2012 року Президент України підписав Закон, який встановлює особливості функціонування державного земельного банку, що здійснюватиме кредитування під заставу земельних ділянок, а тому необхідність запровадження аграрних розписок, які за своєю природою є не то товаророзпорядчим документом не то борговим цінним папером, викликає значні сумніви. Однак все в руках нашого законодавця…