Підвищення тарифів: вірне рішення чи вимагання? « Взгляд юриста

Ситуація, що склалася на сьогодні в країні викликає як мінімум занепокоєння, а як максимум паніку серед населення та бізнесу. На жаль, навіть така криза не заважає окремим особам збагачуватися за рахунок громадян, які знаходяться у безвихідному становищі. Це стосується й підвищення тарифів на проїзд в транспорті. На моє запитання на підставі чого з 27 лютого 2015 року підвищився проїзд до 15 гривень в міжміському сполученні м. Київ – м. Васильків, я не отримала жодної обґрунтованої відповіді, тому вирішила дослідити це питання ґрунтовно.

Чи прозоро та обґрунтовано підвищують тарифи перевізники? Чим відрізняється автобус від маршрутного таксі або мікроавтобуса та чи впливає це на ціноутворення? На підставі чого може відбутися підвищення тарифів?

Для того щоб дати відповідь на перше запитання, необхідно відповісти на наступні два, та з відповідей зробити висновок.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» автобус – це транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більше ніж дев’ять з місцем водія включно. Щодо маршрутних транспортних засобів (транспортних засобів загального користування), то відповідно до Постанови КМУ «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 № 1306, ними є автобуси, мікроавтобуси, тролейбуси, трамваї і таксі, що рухаються за встановленими маршрутами та мають визначені місця на дорозі для посадки (висадки) пасажирів. Згідно зі згаданою постановою мікроавтобус – це одноповерховий автобус з кількістю місць для сидіння не більше сімнадцяти з місцем водія включно.

Тобто під поширеним поняттям «маршрутка» слід розуміти ніщо інше ніж «мікроавтобус». Звичайно, деякі з них є не «мікро», а звичайними автобусами, все це залежить виключно від кількості обладнаних місць для сидіння. Щодо поняття “маршрутне таксі”, то воно взагалі не має законодавчого визначення. Можна зробити висновок, що це поняття не передбачене жодним чином, а є лише висловленням, яке стало актуальним та широковживаним.

Щодо питання на підставі чого може відбутися підвищення тарифів, слід вказати наступне. Питання транспорту взагалі, та підвищення тарифів на транспорт зокрема, регулюється чималою кількістю нормативно-правових актів.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» тарифи на перевезення автомобільним транспортом підлягають державному регулюванню, яке здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 10 цього Закону тарифна політика на автомобільному транспорті сприяє, зокрема, стимулюванню конкуренції та появі нових суб’єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого господарського суду України  від 25.11.2009 р. № 01-08/627, саме органи державної влади уповноважені встановлювати граничні тарифи на перевезення пасажирів маршрутами загального користування, і ці граничні тарифи відображають економічно обґрунтовано вартість зазначених послуг.

До відома, згідно з Конвенцією про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу від 09.10.1997 «маршрутом» є встановлений шлях проходження автотранспортного засобу між визначеними пунктами.

Законом України «Про автомобільний транспорт» автобусний маршрут загального користування визначено як автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення.

У вищезгаданому Законі України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, методику розрахунку тарифів за видами перевезень.

В даному випадку йде мова про Методику розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затверджену наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 17 листопада 2009 р. № 1175.

Ось тут і починається цікаве. Методика визначає механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів у таксі та легковими автомобілями на замовлення і застосовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та автомобільними перевізниками незалежно від їх відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правової форми господарювання. Проте пункт 1.4. передбачає, що тарифи на Послуги пасажирського автомобільного транспорту (далі – послуги) визначаються без урахування автостанційного збору за обов’язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам, плати за попередній продаж квитків, страхового платежу за страхування пасажира від нещасних випадків на транспорті та податку на додану вартість, що нараховуються згідно із законодавством.

Ще одним цікавим фактом є й те, що відповідно до п.1.5. Методики до розрахунку тарифу включається плановий прибуток. Тобто кожне транспортне підприємство самостійно, на власний розсуд може встановлювати розмір прибутку, який бажає отримати. Це зрозуміло та логічно, це принцип передбачений і цивільним законодавством. Але ж автомобільний транспорт загального користування найчастіше використовують саме соціально незахищені громадяни. Доступність таких послуг  широкому колу громадян має забезпечувати держава в особі уповноважених органів.

Для прикладу розглянемо Розпорядження Київської обласної державної адміністрації  від 5 травня 2014 року № 120 «Про встановлення тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні».

В преамбулі Розпорядження вказується, що воно видане з метою забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання та збільшення можливостей суб’єктів господарювання щодо забезпечення потреб споживачів у послугах, залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту та досягнення сталих економічних умов роботи. Відразу виникає питання наскільки активно сьогодні відбувається залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту регіону. Про це, нажаль, жодного разу після прийняття подібних розпоряджень не повідомлялось, також відповідні державні органи не звітують про те, що вдалося зробити з моменту підняття тарифів.

Другий цікавий факт – в Розпорядженні затверджується тариф на перевезення пасажирів автобусами, які працюють у звичайному режимі руху в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні у межах Київської області, у розмірі 0,35 грн. за 1 км проїзду з уточненням: «без урахування автостанційного збору за обов’язкові послуги, що надаються автостанціями пасажирам, плати за попередній продаж квитків, страхового платежу за страхування пасажира від нещасних випадків на транспорті та податку на додану вартість, що нараховуються згідно із законодавством». Звичайно, вказане положення викладено у відповідності до вимог вищезгаданої Методики.

Проте виникає запитання, чому розрахунки всіх цих зборів не вказані як додаток до розпорядження? Ці питання необхідно ставити посадовцям Київської обласної державної адміністрації, які візували дане розпорядження, та тому хто його підписував.

Така невизначеність із складовими тарифу, відсутність граничної рентабельності перевізників тягне за собою зловживання з боку перевізників. Окрім того виникає питання прозорості в діях самих державних службовців, які приймають конкретні рішення.

Що ж, чекатиму офіційної відповіді Київської обласної державної адміністрації з приводу підвищення тарифів.

Готовкина Кристина