Черговим Комплексним планом заходів щодо реформування земельних відносин, дерегуляції та подолання корупції у цій сфері на 2009 рік, затв. розпорядженням КМУ від 08.04.2009р. № 535-р, черговий раз було передбачено забезпечення супроводу (?!) у Верховній Раді України законопроектів “Про державний земельний кадастр”, “Про ринок земель”, “Про земельні аукціони”, “Про відчуження земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності”, “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, “Про зонування земель”.
Необхідно було до червня цього року забезпечити проведення державної реєстрації земельних ділянок територіальними органами Держкомзему, а ще, до травня – утворити міжвідомчу комісію з реформування земельних відносин зі складу Мінприроди, Держкомзема, МВС, Мінрегіонбуду, Мінтрансзв’язку, Мін’юсту, Держкомпідприємництва, за участю Генеральної прокуратури України… Наразі, стан виконання цього розпорядження, як і ступінь просування самої земельної реформи невідомий, проте плани на літо 2009 були, погодьтеся, вражаючими…
Тим не менш, станом на перше вересня для того, хто мав би потребу чи бажання отримати відомості з державного земельного кадастру або хоча б з місцевого відділу органів земельних ресурсів про закріплену за собою на праві власності чи користування земельну ділянку, не кажучи вже про намагання звернутися за такою ж інформацією до центральних органів (ситуативні відносини з місцевими органами, як і людські відносини з їх працівниками, – можуть бути різні…), – є вірогідність не отримати жодної відповіді, навіть негативної.
В чинному ж Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень » від 01.07.2004р. № 1952 встановлено, що систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.
Звісно ж про існування жодного централізованого, а тим більше консолідованого балансу на сьогодні ми говорити ще не можемо, оскільки продовжується процес державної реєстрації самих прав, який проводиться місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі.
Проте, вищевказаним законом передбачено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів як держатель Державного реєстру прав, зокрема, забезпечує формування та функціонування Державного реєстру прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно як єдиної інформаційної системи, а дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об’єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав – отже, без даних держземкадастру жодна централізована консолідація в Державному реєстрі прав по суті неможлива, хоча закон передбачає існування двох майже різних реєстрів. А отже, така прогалина в законодавстві зачіпає і зведений облік інформації про іншу нерухомість в Україні, не лише земельні ділянки.
Так, лише в червні 2007р. Президент України вніс пропозиції та прокоментував, одночасно з новою редакцією вказаного Закону «Про державну реєстрацію речових прав…» (проект № 2597), побудову системи державної реєстрації прав на нерухоме майно, у тому числі на земельні ділянки, поза межами державного земельного кадастру, лише на основі відомостей про права на нерухоме майно, а також їх обтяжень та перспективи здійснення функцій держателя Державного реєстру прав Міністерством юстиції України, замість центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Президент також вбачав у новій редакції вказаного Закону звуження змісту існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України (?) та наполягав на створенні єдиної кадастрово-реєстраційної системи, яка містила б відомості щодо реєстрації земельних ділянок, іншого нерухомого майна і прав на них, та її ведення одним державним органом, що відповідало б інтересам держави та громадян.
Пропозиція, треба розуміти, полягала в пораді не поспішаючи та без радикальних змін чекати, коли ж Верховна Рада прийме відповідний закон про земельний кадастр у бажаній редакції …
Також Президент вказував у коментарях, що надання витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно здійснюватиметься в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, однак за чинним Законом, Державний реєстр прав на нерухоме майно містить, зокрема, і відомості про персональні дані особи (а саме про її майновий стан). Така інформація, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5-зп у справі К. Г. Устименка, є конфіденційною. Враховуючи, що за Конституцією України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків встановлених законом (частина друга статті 32), порядок та підстави надання такої інформації мають визначатися саме в Законі, а не в акті Кабінету Міністрів України.
Звісно ж Гарант Конституції тут правий, однак як бути з отриманням інформації про самого себе (і за наявності згоди) або про закріплену за собою земельну ділянку чи розмір, який від неї залишився, при певних життєвих обставинах або невдалому спілкуванні з філіями центру земельного кадастру…
Правники Інституту проблем законодавства ім. Я. Мудрого погодилися тоді з Президентом України в тому, що дійсно, запропонований Законом варіант створення і ведення реєстрів ускладнить процедури, пов’язані з реалізацію громадянами, юридичними особами прав власності на нерухоме майно та буде більшим за строком (до 1 місяця на відміну від 14 днів за діючою редакцією – цікаво, про яку саме реалізацію і в яких нормах це зазначено?). Знову ж таки, визнають, що реєстраційна система, яка передбачена діючою редакцією Закону, і в 2007 році не була створена…
Більше того, як вказується в пояснювальній записці до вказаного законопроекту, згідно з листом Світового банку від 04.05.2006р., “…прогрес у виконанні Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є мінімальним (компонент Е “Розвиток системи кадастру”) Угоди про позику (Проект “Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку призупинено через відсутність прогресу у його впровадженні. Тобто, фінансування створення системи, яка закладена у діючий редакції, було зупинено.
Що ж це за біда така – «Державний земельний кадастр»?
Згідно діючих Тимчасових методичних рекомендацій по веденню державного земельного кадастру, затв. Наказом Держкомзему від 03.09.1999р. № 83 “Про удосконалення ведення державного земельного кадастру в зв’язку з його автоматизацією” – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт (?!) та процедура (?) визнання факту виникнення або припинення існування земельних ділянок як об’єктів права власності та права користування, яка містить сукупність відомостей і документів про правовий режим цих ділянок, їх вартість, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель.
Об’єктами державного земельного кадастру, за цими рекомендаціями, є всі земельні ділянки в межах України. Земельні ділянки, надані у власність або користування, в тому числі в оренду громадянам і юридичним особам, та документи, що посвідчують право власності та користування землею, підлягають реєстрації в Державному реєстрі земель, що є підтвердженням факту виникнення нової земельної ділянки як об’єкта права власності або права користування.
Державний реєстр повинен складається з двох частин: перша – книги записів реєстрації державних актів на право власності та на право користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; друга – Поземельна книга, яка містить відомості про кадастровий номер, місцезнаходження, площу, цільове призначення, правовий режим, у тому числі обтяження та обмеження щодо використання землі, вартість земельної ділянки, кадастровий план.
Державний земельний кадастр України ведеться також за системою, яка складається з трьох рівнів: базовий (на рівні району в розрізі адміністративно-територіальних одиниць, крім районів у містах, міст обласного значення, міст Києва і Севастополя); регіональний (на рівні Автономної Республіки Крим, області); національний (по Україні в цілому).
Так от – тільки на базовому рівні в кадастрі визначаються і зберігаються відомості про земельні ділянки, розміщені на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район), про межі населених пунктів та відповідних адміністративно-територіальних одиниць в цілому, про розподіл земельних ділянок серед власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, про правовий режим земельних ділянок, їх кількісну та якісну характеристику і вартість.
Варто звернути також увагу на те, що крім передбаченого чинним законодавством Державного реєстру прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, пропонується функціонування Державного реєстру земель (?) і всі ми очікуємо, коли ж законодавчо врегулюють створення Державного земельного кадастру – тут неозброєним оком вбачається, як часто змінювались команди правників-законодавців… проте жоден з реєстрів так і не функціонує належним чином!
На практиці ж згідно Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затв. наказом Держкомзему України від 04.05.1999р. № 43 – у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.
А що, як оригінал такого документу надавався землевласником/користувачем до вказаного органу добровільно, але з іншою метою – внесення якихось змін, – виходить, що про припинення свого права і про здавання його примірника акту до архіву така особа може дізнатися не одразу, оскільки вона перестає бути суб’єктом звернення за інформацією про земельну ділянку – це вже конфіденційна інформація про нового набувача відповідних прав (його майновий стан…).
Довгоочікуваний Закон України «Про державний земельний кадастр» вже підготовлений до повторного 2-го читання 19.06.2009 в редакції проекту від 23.11.2007 р. № 855 (від 25.05.2006 р. № 948 у ВР України V скликання). Проте, літо було гарячим і політичні жнива не за горами…
У визначеннях вказаного проекту ми можемо спостерігати більш прозорі поняття про державний земельний кадастр – єдина державна система відомостей та документів, яка містить дані про земельні ділянки, їх правовий режим, а також дані про кількісну і якісну характеристики земель та їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, в тому числі орендарями земельних ділянок та земельно-кадастрові роботи (див. попереднє визначення вище, де на першому плані визначення виступали саме «роботи»).
До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру буде нарешті належати, зокрема, ведення єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру, а відомості з кадастру будуть надаватися у вигляді витягів із державного земельного кадастру про певну земельну ділянку або у вигляді довідок, що містять узагальнену інформацію про землі, у термін, що не перевищує десять днів з дня надходження відповідної заяви або запиту.
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування будуть користуватися відомостями і документами державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній і безвідмовній основі (ці поняття зустрічаються взагалі чи не вперше в нашому законодавстві!!!).
Таким чином, буде виконана Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. N 1355, яка була розрахована на 1998-2005 роки та яка передбачала комплекс заходів, спрямованих на автоматизацію інформаційно-технологічних процесів, пов’язаних з оперативним веденням і використанням даних державного земельного кадастру, оскільки на даних державного земельного кадастру базуються інші державні та галузеві кадастри (лісовий, водний, містобудівний тощо).
У згаданій Програмі існує навіть цілий розділ – «Стан проблеми та необхідність її розв’язання», де підтверджено ще в «далекі дев’яносто сьомі», що: «… в умовах реформування земельних відносин здійснюється значний перерозподіл землі (ким?!). Це сприяє швидкому зростанню кількості власників землі та землекористувачів, а також збільшенню кількості укладених угод про оренду, заставу, купівлю, продаж, успадкування земельних ділянок. У зв’язку з цим необхідно забезпечити розроблення технічної документації для складання державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею для 13,3 млн. громадян, підприємств, установ та організацій і ввести дані реєстрації державних актів до банку даних державного земельного кадастру…»
Проте, замість сучасних автоматизованих методів ведення державного земельного кадастру використовується переважно традиційна “паперова технологія”. Рівень автоматизації інформаційних процесів, пов’язаних з веденням державного земельного кадастру був, на 1997 рік, незначним – близько трьох відсотків, що стримує земельну реформу в Україні, а отже Програма створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру Держкомземом виконана не була.
Минуло 12 років, а наш законодавець та центральні органи виконавчої влади у сфері здійснення земельної реформи все ще нагадують відомого персонажа за Ільфом та Петровим, якого блискуче зіграв у відповідній екранізації «12 стільців» Олег Табаков та який постійно дуже соромиться, карає себе та виправдовується, однак робить своєї…
Так, з огляду на наведені вище норми чинних актів та законопроектів – серед органів, яким планувалось надати повноваження з наведення ладу в процесі земельної реформи в Україні, крім «монополіста» – Держкомзема України, а по суті – його місцевих осередків, згадувались і Мін’юст, і Кабмін, проте мабуть ми ще не скоро навчимося втілювати цивілізований принцип «стримання та противаг» (checks and balances), а, можливо, нічого поганого б у цьому й не було. Крім того, за нашим менталітетом чим ділитися, то краще ворога карати… тим більше, що під новорічної ялинкою 2010 року нас чекатиме, ймовірно, нова команда правників-законодавців з безліччю нових креативних ідей…