Поки на українському медіа ринку затишшя зі з’ясуванням стосунків про ТВ-формати (принаймні до нових судових батлів справа не дійшла), ми вирішили не оминати увагою рішення, які періодично приймаються в іноземних юрисдикціях.
У наших реаліях інтерес можуть становити кейси у тих державах, де як і за українським законом, формат не виокремлюється в якості самостійного об’єкта авторського права.
Така ситуація втім не заважає судам розглядати справи про порушення прав саме на ТВ-формат, а не, приміром, на сценарій як було у випадку з відомим спором українських телеканалів. Про всяк випадок, нагадаю, що перелік об’єктів авторського права не є вичерпним.
Заслуговує на увагу рішення Верховного Суду Італії щодо формату на телепрограму «Amore Criminale». Кожен епізод програми розкриває одну історію кохання, яка закінчується вбивством, і базується на розповідях осіб з оточення жертв.
Суд визнав, що формат такої програми може охоронятися авторським правом, хоча італійський закон і не ідентифікує формат як окремий об’єкт копірайту.
Для визначення змісту ТВ-формату суд відсилає до трактування, здійсненого організацією SIAE (займається колективним управлінням правами і надає послуги депонування ТВ-форматів).
SIAE визначає формат як сукупність поєднаних між собою логічно і тематично назви, базової структури сюжету, сценографії та визначених дійових осіб, за рахунок чого такий об’єкт можна відтворити (повторити). Саме ознака «повторюваності» відрізняє ТВ-формат від програм, в основі яких лежить імпровізація.
Окрім того, ТВ-формат має бути достатньо змістовно сформованим та завершеним, чим відрізнятися від звичайної ідеї, і мати принаймні мінімальну творчу складову. Йдеться про структуру програми, яка має чітко ідентифікувати елементи сюжету (дії, події, що відбуваються), місце і час, коли вони відбуваються, послідовність сюжету, головних діючих осіб та їх характеристики.
За таких умов, на думку вищої судової інстанції Італії, формат охороняється як самостійний об’єкт копірайту з відповідними наслідками у разі несанкціонованого використання.
Подібна позиція була сформована судом Ізраїлю у справі про ТВ-шоу «Upgrade». Шоу дає можливість учасникам «апгрейднути» наявні у них речі на зразок телевізора чи спального гарнітура, обмінявши їх на нові. Старі речі є своєрідною ставкою у грі. Щоб перемогти, учасник повинен правильно відповісти на питання, а у разі помилки втрачає ставку.
Суд акцентував увагу на відмінності між ідеєю створення шоу, коли структурні елементи шоу не достатньо ідентифіковані, а ідея не достатньо розкрита, і ТВ-форматом шоу. Суд визначив ТВ-формат кінцевим етапом розвитку ідеї шоу, коли вона набуває вираження у певній формі, і коли ідентифіковані структурні елементи шоу, оригінальні за своїм змістом чи поєднанням. В підсумку, суд визнав порушенням прав автора формату шоу відсутність зазначення його імені при трансляції програми з відповідним форматом.
До слова, у такій справі суд робив посилання на судові підходи в іноземних юрисдикціях, згадавши спір у Нідерландах про схожість форматів ТВ-шоу «Survivor» і «Big Brother». Тоді суд також визнав формат ТВ-шоу охороноздатним.
Дивлячись на такі часто сміливі підходи до застосування закону, мимоволі згадується власний досвід звернення у 2012 році до Держслужби інтелектуальної власності із заявою про реєстрацію ТВ-формату.
Розуміючи усю нестандартність ситуації, ми з колегами не мали особливих ілюзій щодо реакції регулятора. Не будемо вдаватися у подробиці дискусій (а було їх чимало), однак компромісним на той час рішенням стала видача свідоцтва, в якому втім «телевізійний формат» як вид об’єкта зазначити не наважилися.
З того часу минуло 5 років, можливо, тепер вже новий регулятор готовий до сміливих рішень?