У сучасному світі безспірно відбувається швидка глобалізація різних процесів, розвиток усіх галузей та сфер суспільного життя. Не є винятком і ментальність людини, що трансформується одночасно з розвитком усіх згаданих аспектів. Саме за такого стану речей суспільство з метою економії ресурсів (часу, коштів, енергії) намагається винайти нові чи удосконалити вже існуючі методи вирішення тих чи інших питань, зокрема, одним із таких ефективних та методів є медіація.
Розвиваючись та вдало впроваджуючись у практику в країнах англо-саксонської правової сім’ї, медіація як спосіб вирішення спорів поширилась на більшість країн земної кулі, не стала винятком і Україна. Адже, як показує практика, медіація, тобто диспозитивний процес вирішення спорів посередником, є вигідним як для фізичних та юридичних осіб, адже це позбавляє їх бюрократичної тяганини, надмірної оплати послуг та витрачання часу – найголовнішого ресурсу, так і для держави: зменшується навантаження на судові органи, оскільки багато спорів вирішуються у досудовому порядку. Доповнюючи ці слова, слід звернутися до праць Аніла Ксав’єра, який зазначав, що конфлікт є частиною нашого життя, тому потрібно вміти вирішувати його, потрібно вчитися уживатися один з одним. І неважливим є те, наскільки по-різному ми думаємо чи мислимо, важливо те, що певна група людей (медіаторів) допоможе знайти оптимальне вирішення проблеми.
Погоджуючись з такою думкую, слід відмітити, що вже сьогодні активно обговорюється процес впровадження медіації в наші реалії і навіть існує проект Закону «Про медіацію». А тому надзвичайно важливим для нас є пошук відповідей на такі питання, як у чому успіх медіації, які головні критерії успішного впровадження такого інституту, що потрібно врахувати для успішної дії медіації в Україні.
Щоб отримати відповіді, слід звернути увагу на два типи медіації, які ще також називають техніками медіації. Перший тип так званий «FACILITATIVE STYLE OF MEDIATION». Суть цієї техніки полягає у якнайбільшому і найякіснішому застосуванні таких принципів, як неупередженість медіатора, диспозитивність процесу та вирішення справи самими сторонами. Саме у такій первинній моделі медіації медіатор виступає суто як посередник, який лише допомагає дійти особам спільного рішення. Таким чином, основне завдання медіатора полягає у створенні сприятливої обстановки для сторін та допомоги у спільному вирішенні проблеми.
Другим типом медіації є так званий «EVALUATIVE STYLE OF MEDIATION». Суть якого полягає в тому, що сторони наділяють медіатора правом на винесення рішення. І за найбільш несприятливої ситуації у разі, коли сторони не можуть самі домовитися про істотні умови, проблеми, аспекти, медіатор може прийняти рішення, яке буде обов’язковим для виконання усіма суб’єктами медіації.
Тому, враховуючи сказане, відповіддю на питання, у чому успіх медіації, є вдало підібрана модель, що об’єктивно відображає рівень розвитку ментальності суспільства та правової системи країни загалом. Оскільки, на нашу думку, рівень розвитку правової культури у більшості населення нашої держави відносно низький, то актуальною та найбільш дієвою формою медіації була б саме друга, так звана оціночна форма медіації.
Наступним чинником успішності медіації, безперечно та безсумнівно, є кваліфікований та компетентний медіатор. Але, як зазначав вище згаданий учений Аніл Ксав’єр, «це не просте питання, немає єдиної моделі, рішенням з якого має бути успішний медіатор».
Безперечно, неможливо визначити вичерпний перелік критеріїв, знань та якостей, якими повинен володіти високопрофесійний медіатор. Проте з впевненістю можемо сказати, що така особа має перш за все відповідати принципу компетентності. Мається на увазі, що медіатор може бути залучений лише до тієї категорії справ, у якій він володіє достатнім рівнем знань та навичок.
Другою ознакою, якій має відповідати медіатор, є вища освіта або відповідно до проекту Закону України «Про медіацію» професійно-технічна освіта. Важко погодитись і не погодитись із цим положенням. Хоча, на нашу думку, особа може показувати приголомшливі результати і без вищої освіти, доказами цього є, наприклад, Стів Джобс та Марк Цукерберг. Як висновок, одним з елементів успіху медіації є не стільки вища освіта, як певні програми, тренінги з медіації, що дають змогу підвищувати кваліфікацію відповідних осіб. Проте все ж таки, говорячи про українські реалії та правову обізнаність громадян, така вимога, як наявність вищої чи принаймні професійно-технічної освіти, має бути обов’язковою.
Третьою важливою складовою успішного медіатора є його комунікативні навички, адже медіатор повинен вміти залучати до роботи в команді обидві сторони, при цьому виявляючи окрему увагу до поглядів кожної зі сторін. Медіатор повинен бути бездоганним психологом, що за наявності потреби може зробити процес медіації більш неформальним, чи навпаки довести сторонам необхідність вирішення їхньої проблеми тут і зараз.
Ще однією ознакою успішності медіації, окрім вдало підібраної техніки та професійного медіатора, є нормативна визначеність та правова урегульованість процесу медіації. Як уже було згадано, наразі в Україні існує лише проект Закону «Про медіацію», який вдало впроваджує одні аспекти світової практики медіації та ігнорує інші. Хоча стаття 14 проекту Закону України «Про медіацію» дозволяє проведення процедури медіації на всіх стадіях судового розгляду справи, все ж, на нашу думку, в умовах імплементації європейських стандартів не було б зайвим включити обов’язкову досудову медіацію для деяких цивільних справах, зокрема сімейних, як у справах про розлучення у Великій Британії. Адже 49 % пар таким чином вирішують спори, не звертаючись до суду.
Важливим аспектом нормативно-правового врегулювання медіації є також прийняття кодексу етики медіатора задля встановлення певних рамок дій відповідної особи. Цікавим також є і той факт, що визначивши на законодавчому рівні місце медіації, держава змінює погляди громадян на цей інститут вирішення спорів, який перестає бути чимось абстрактним та віддаленим, отримуючи легальне закріплення.
Загалом у процесі становлення медіації важливу роль відіграють і погляди та настрої політичної еліти, розвиток суспільства, економічні фактори тощо. Безумовно, можна зазначити, що усі ці чинники впливають на процес становлення такого інституту. У цій статі було зазначено три найголовніші, на думку автора, елементи успіху медіації, вдалий розвиток та залучення яких приведе до бажаного результату, що ставиться за мету в процесі впровадження такого методу вирішення спорів. А закінчити цей висновок хочеться словами все того ж Аніла Ксав’єра «So let us welcome the new world of dispute resolution and the new alternatives».