У рамах концепції реформи захисту прав інтелектуальної власності, спрямованої на гармонізацію законодавства України з європейським законодавством та імплементації Угоди про асоціацію, до Верховної Ради подано законопроект про зміни в захисті авторського права і суміжних прав (далі – законопроект № 7539).
Ми проаналізували основні положення змін та перспективи їхнього впливу на учасників ринку.
Проект містить як зміни, необхідність яких у межах євроінтеграції є очевидною, так і резонансні положення, які в разі ухвалення можуть негативно вплинути на багатьох учасників ринку.
Чи не найбільш суперечлива частина проекту стосується правового статуту організацій колективного управління правами і їх якісно нового місця у відносинах з телерадіоорганізаціями.
Новели у процесі суспільних обговорень оцінюються як монополізація повноважень на збір роялті. Окрім того, співпраця з ОКУ стає імперативною у низці випадків.
Так, проект пропонує, щоб дозвіл правовласника на кабельну ретрансляцію творів надавався і відповідно винагорода виплачувалася лише через ОКУ.
Нагадаємо, що згідно з чинним регулюванням провайдер, як і телеканал, може самостійно вирішувати питання копірайту без звернення до ОКУ. Наприклад, провайдер може у договорах з мовниками домовитися про покладення на них обов’язку очищення прав на телепрограми або укласти договори безпосередньо з правовласниками. Натомість згідно зі змінами можливості придбати права безпосередньо у власника не залишається. При цьому, якщо сьогодні ще існує дискусія з приводу того, повинні чи ні кабельні провайдери сплачувати роялті за фільми, які ретранслюються як частина телепрограми відповідного каналу, то законопроект дає з цього приводу однозначну відповідь – повинні. Така винагорода перераховується виключно через ОКУ.
Механізм додаткового тиску на телерадіоорганізації – вимога подавати до Нацради договір з ОКУ для оформлення і продовження ліцензії.
Заслуговує на увагу пропозиція врегулювати так званий overspill супутникового сигналу за межі території держави. Це слугує меті визначення ліцензійної території в умовах, коли через технічну властивість сигнал неможливо обмежити рамками державного кордону. З цього приводу встановлюється, що публічне сповіщення вважається здійсненим на території України, якщо uplink розташований на території України. Аналогічне правило поширюється на випадок, коли український мовник для здійснення публічного сповіщення користується послугами uplink за межами України. Однак, з одного боку, позитивне нововведення несе в собі також обов’язок зі сплати роялті на території України. Зі свого боку його сплата можлива тільки через ОКУ.
Спірним вбачається виокремлення правомочності інтерактивного доступу як окремого способу використання об’єктів авторського права та суміжних прав, яке за визначенням фактично видається різновидом права на публічне сповіщення.
Законопроектом пропонується виключити із Закону про авторське право і суміжні права визначення поняття відеограми, яка дійсно є загадковою категорією з незрозумілим змістом, і замінити його на «перший запис фільму».
Окрім того, змінами вперше вводиться поняття «оригінальність» твору, що донедавна існувало в українському законодавстві виключно в Угоді про асоціацію і стосувалося фотографічних творів. Вказаний критерій пропонується поширити на всі твори та визначити, що твір є оригінальним у тому розумінні, що він є результатом інтелектуальної творчості автора.
Законопроект також пропонує зміни в частині розумінні складових твору, які можуть мати самостійну охорону, а саме додавання поряд з назвою твору персонажа твору.
Проектом також вносяться зміни до розподілу прав на службові твори, зокрема комп’ютерні програми і бази даних. Однак цікаво, що загальна неузгодженість про права на службові твори, яка існує між нормами Цивільного кодексу і Закону про авторське право і суміжні права, проектом не усувається.
Законопроект пропонує встановити, що права на усі службові твори, створені працівниками державних органів, належать роботодавцю. Аналогічне передбачається для творів, створених на замовлення держави. Окрім того, визначається, що майнові права на комп’ютерну програму і базу даних належать роботодавцю, якщо інше не визначено договором. Щодо баз даних проектом також запроваджується нова категорія – право особливого роду виробника неоригінальних баз даних. Такі зміни пропонуються з метою імплементації положень Угоди про асоціацію.
Також важлива ініціатива стосується публічних ліцензій, які наразі законодавство взагалі не регулює. Так, статтею 11111 ЦК України пропонується доповнити перелік договорів про розпорядження правами ліцензійним договором на основі публічної оферти, за яким публічна пропозиція публікується разом з примірником твору в цифровому форматі. Ліцензійний договір на основі такої публічної пропозиції вважається укладеним з моменту її прийняття іншою стороною (ліценціатом). При цьому прийняттям оферти можуть вважатися будь-які дії, які виражають згоду, зокрема і звичне на практиці натискання на опцію прийняття умов ліцензії. Такий ліцензійний договір може надавати тільки невиключну ліцензію. Важлива норма також пропонується в частині визначення роялті за публічною ліцензією. Зокрема, вказано, що такий договір може бути безоплатним. Нагадаємо, що згідно з чинним регулюванням (частина 3 статті 1109 Цивільного кодексу) винагорода формально є істотною умовою ліцензійного договору, а її відсутність може породжувати дискусії про неукладеність договору.
Зміни також пропонуються до процесуального законодавства. Зокрема, в ГПК (стаття 36) і ЦПК (стаття 64) додається норма, за якою витяги і виписки з електронних баз ОКУ, які містять дані про авторські та суміжні права, завірені самими ж ОКУ, пропонується вважати письмовими доказами. На практиці в ОКУ часто виникає складність з підтвердженням у суді своїх повноважень на управління правами зарубіжних правовласників. Так, доводиться запитувати у партнерських іноземних ОКУ ланцюг договорів з кінцевим власником прав, а це не завжди вдається зробити. Як наслідок, можлива відмова в позові через непідтвердженість повноважень. Очевидно, задля спрощення такої процедури ОКУ й лобіюють норму в процесуальні кодекси, що дозволить їм обмежуватися роздруківкою з електронної системи.
Нове регулювання також пропонується відносно розрахунку винагороди при продажу твору образотворчого мистецтва. Так, винагорода автору (спадкоємцю) сплачується, якщо ціна продажу твору (без врахування податків) перевищує 2 мінімальні зарплати. Сума винагороди залежатиме від вартості продажу, наприклад, якщо не перевищуватиме 59 мінімальних зарплат, то винагорода становитиме 5 % ціни продажу, якщо ж ціна буде вища, то % зменшуватиметься. Обов’язок щодо виплати відрахувань несе продавець незалежно від того, він діє від свого імені чи є посередником. Процедура перерахунку такої винагороди здійснюється знову ж таки через ОКУ.
Розширено перелік випадків вільного використання творів (fair use). Зокрема, врегульовано, що без згоди автора і без виплати винагороди можливе безоплатне надання творів некомерційними бібліотеками (крім комп’ютерних програм і баз даних). При цьому, якщо мова йде про користування оцифрованими творами, то надання в користування допускається тільки в приміщенні бібліотеки і без можливості виготовлення електронних копій для користування поза бібліотекою. Також передбачається правове регулювання вільного використання творів у доступному форматі для осіб з обмеженими можливостями.
Окрім того, за аналогією з європейським регулюванням вноситься норма про дозвіл на передачу і тимчасове зберігання творів, якщо це є частиною технологічного процесу (наприклад, інтернет-провайдерами).
Щодо відповідальності, то до статті 51-2 КУпАП додається порушення у формі невиплати передбаченої винагороди, а також збільшується розмір штрафів. Окрім того, пропонується як санкція дозволити суду стягувати не просто збитки, а збитки в подвійному розмірі.
До переліку суб’єктів, які можуть звертатися за судовим захистом авторських і суміжних прав, додано «професійні організації захисту, за якими визнано у встановленому порядку право на представництво суб’єктів прав інтелектуальної власності», статус яких викликає питання.
Оксана Єфімчук і
Анастасія Ситницька