Ключові слова : європейське законодавство, імплементація, туризм, туроператор, Іспанія, ліцензування, страхування, спеціальна гарантія.
Постановка проблеми. Верховною радою України 16 вересня 2014 року було прийнято Закон України № 1678-VII «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони». Відповідно до ч.2 ст.476 ратифікованої Угоди, остання набирає чинності в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання в Генеральний Секретаріат Ради Європейського Союзу (Депозитарій Угоди) останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження кожною зі Сторін Угоди, що визначені в її Преамбулі. Із цієї ж статті зрозумілим є те, що на сучасний період Угода може застосовуватися тимчасово, якщо ЄС письмовим повідомленням визначить сферу її тимчасової дії, а Україна надішле Депозитарію ратифікаційну грамоту [12].
Очевидним є те, що на сучасний момент, а тим паче після вступу в силу Угоди, в полі діяльності вітчизняних нормотворців з’явиться значна кількість завдань, пов’язаних з приведенням національного законодавства у відповідність із нормами права ЄС в цілому та деяких країн, що сторонами Угоди, зокрема. Необхідно зазначити, що Україна вже розпочала нормотворчу діяльність щодо оперативного транспонування положень Угоди в національне законодавство, адже Кабінет Міністрів України 17 вересня 2014 р. видав Розпорядження № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», яким затвердив план заходів з імплементації Угоди на 2014-2017 роки [10].
Одним з важливих секторів економіки, який регламентується нормами Угоди та зазначений у ч.ч. 354-358 згаданого вище плану заходів, є туризм, а тому глобалізаційні процеси інтеграції вітчизняного туризму у світову систему туристичної індустрії повинні найближчим часом активізуватися. Відтак, відповідно до ст.ст. 92-96 Угоди та Додатків ХVI-В та ХVI-Е до неї між Сторонами може здійснюватися транскордонне надання послуг, в тому числі послуг з туризму і пов’язаних з ним, а у ст.ст. 399-402 Угоди зазначені різновиди, принципи та мета співробітництва в галузі туризму.
Мета статті. Дослідити норми Угоди, українського та європейського (зокрема, іспанського, адже саме в цій державі міжнародний туризм виступає в ролі одного з основних джерел валютних надходжень) законодавства в аспекті регулювання професійної діяльності туроператорів.
Аналіз останніх публікацій. Загальні питання організації туризму та функціонування ринків ок-ремих його видів висвітлені в роботах закордонних та вітчизняних науковців та аналітиків, серед яких варто виокремити Баженову С., Мальську М., Антонюк Н., Кифяка В., Сеніна В., Холловей Дж. К., Тейлора Н. та ін. Тим не менше, комплексного аналізу та порівняння на науковому рівні норм Угоди, українського та іспанського законодавства на сьогоднішній час проведено не було. Тому проведення даного дослідження є актуальним.
Виклад основного матеріалу. За загальним правилом статті 93 Угоди Сторони в аспекті доступу до ринку послуг можуть застосувати щодо послуг та постачальників послуг України режим, що є не менш сприятливим, ніж той, що передбачений в спеціальних зобов’язаннях. Відповідно до ч.1 Додатка ХVI-В Угоди та п.9 (В) таблиці, вміщеної в цьому Додатку, особливих вимог та застережень, окрім горизонтальних та секторальних, що можуть в цілому застосовуватися Європейським Союзом, до послуг бюро подорожей та туристичних агентів (включаючи тур менеджерів) (CPC 7471)[1] немає, а застереження Болгарії та Угорщини є не зв’язаними.
Тим не менше, у ч.3 Додатка ХVI-В йдеться про те, що усе, зазначене в згаданій таблиці, не стосується, зокрема, вимог і процедур ліцензування (необхідності отримання ліцензії), яких повинні дотримуватися постачальники послуг з України або іноземні інвестори, якщо такі вимоги не складають собою обмеження доступу до ринку чи обмеження національного режиму в значенні статей 93 і 94 Угоди.
Таким чином, можемо стверджувати, що в разі наявності в державі, що є Стороною Угоди, конкретних норм, які містять особливий механізм ліцензування діяльності туроператорів (далі – ліцензування ТО), то такий механізм все-таки застосовуватиметься до українських туроператорів, що бажають реалізовувати свій тур продукт на закордонному ринку [11, 5].
Загальні положення про ліцензування, яке впливає на транскордонне надання послуг туроператорами України, регламентоване у ст.ст.103-105 Угоди. Так, в аб.4 ст.103 Угоди під ліцензуванням розуміється процес, за яким постачальник послуг або інвестор, в разі необхідності, вживає заходів для того, щоб отримати від компетентного органу рішення про дозвіл на надання послуг, у тому числі шляхом заснування підприємства, або про дозвіл на заснування економічної діяльності, іншої, ніж надання послуг, у тому числі рішення про внесення змін або продовження терміну дії такого дозволу. Крім того, Угода визначає критеріїв, на основі яких повинно здійснюватися ліцензування і які не дають можливості компетентним органам реалізовувати свої повноваження з оцінювання на власний розсуд (ст.104 Угоди). Ліцензія видається, як тільки буде встановлено за результатами належної перевірки, що умови для отримання ліцензії були виконані.
Залишається недослідженим питання, чи відповідають затверджений в Україні порядок ліцензування ТО тим, які встановлені в державах-сторонах Угоди і чи створюватимуться додаткові умови і труднощі для туроператорів України, якщо останні забажаються здійснювати транскордонне надання турпослуг.
Прослідкуємо відповідність законодавства України щодо ліцензування ТО в Україні та в Іспанії. На сьогоднішній день основи порядку ліцензування діяльності туроператорів на території України визначають такі акти: Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року, Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року, Наказ Міністерства інфраструктури України від 10.07.2013 № 465, яким затверджено Ліцензійні умови провадження туроператорської діяльності (далі – Умови) [4], [5], [6],.
Відтак, видача ліцензії туроператору здійснюється на підставі подання до компетентного органу держави[2] заяви та документів, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2001 року № 756 [8].
Це, зокрема, відомості за підписом заявника – суб’єкта господарювання про наявність власного або орендованого службового приміщення (офісу); нотаріально засвідчена копія довідки банківської або іншої кредитної установи про підтвердження фінансового забезпечення відповідальності суб’єкта господарювання у розмірі грошової суми, що в еквіваленті становить не менше, ніж 20 000 євро або не менше, ніж 10 000 євро для туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в’їзного туризму (ст.15 Закону України “Про туризм”); засвідчена в установленому порядку копія договору, укладеного із страховою компанією, про обов’язкове страхування (медичне та від нещасного випадку) туристів, що здійснюють туристичні подорожі.
Основи процесу одержання ліцензії на надання туристичних послуг в Іспанії регламентується такими актами: Закон «Про компетенцію в галузі туризму» № 48\1963, Декрет «Про діяльність приватних підприємств» від 14.01.1965 року та Постанова Міністерства транспорту, туризму та комунікації Іспанії від 14 квітня 1988 (далі – Постанова) [2], [3], [9].
Слід зазначити, що незважаючи на наявність комбінованого Міністерства промисловості, енергетики і туризму, його повноваження в галузі туризму дуже обмежені. Зокрема, такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії розвитку туристичної індустрії, є прерогативою місцевої влади: в 52 іспанських провінціях засновані Управління з туризму.
В Іспанії повинні мати ліцензію на право заняття туристичною діяльністю такі суб’єкти: «майоріста» – туроператори, що виробляють турпродукт і формують пакет турпослуг для подальшого його передачі агентствам («міноріста»), але не безпосередньо туристам (далі – суб’єкти 1); «міноріста» – дистриб’ютори, що займаються комерціалізацією продукту, виробленого агентствами першої категорії, пропонуючи його безпосередньо клієнту (туристу), а також самостійно організують і (або) продають турпослуги прямо туристу, але не іншому агентству (далі – суб’єкти 2); «майоріста-міноріста» – агентства, які можуть одночасно займатися діяльністю, передбаченою для кожної з перших двох груп (далі – суб’єкти 3)[3].
Заявка на отримання ліцензії повинна підтверджуватися такими документами: статутними документами турфірми; довідками з фінансових органів про статутний капітал агентства; гарантійним депозитом встановленого розміру; страховим полісом; копіями договорів про оренду приміщення під офіс; договором з особою, яка очолюватиме агентство; бізнес-планом діяльності агентства.
Із переліку очевидно, що, як і в Україні, в Іспанії обов’язковим є фінансове забезпечення туристичної фірми. Постановою закріплено мінімальний розмір статутного капіталу суб’єкта надання туристичних послуг, що встановлюється з метою захисту кредиторів-споживачів цих послуг. Для суб’єктів 1 повністю оплачений статутний капітал повинен бути не менше 60 000 євро, для суб’єктів 2 – 120 000 євро, для суб’єктів 3 – 180 000 євро.
Крім того, невід’ємною частиною ліцензування турфірми в Іспанії є обов’язкове страхування її діяльності для покриття відповідальності як за свої дії, так і за дії третіх осіб. Страхування включає в себе: «публічну» відповідальність (public liability), що витікає із підприємницької діяльності; відповідальність за дії третіх осіб (secondary liability); відповідальність за шкоду, заподіяну власності. Розмір страхового відшкодування по кожному виду страхування не може бути меншим 150 000 євро і повинен покривати шкоду, заподіяну здоров’ю фізичної особи, реальний збиток і фінансові втрати.
Для забезпечення інтересів споживачів в Іспанії існує спеціальна гарантія (infra). Кожна тур фірма повинна подати уповноваженому державному органу з туризму фінансову гарантію. Гарантія може бути видана готівкою, наприклад, у вигляді банківської гарантії або страхового полісу, або як депозит – вкладенням грошей в державні цінні папери. Закон «Про компетенцію в галузі туризму» № 48\1963 встановлює два види гарантій: індивідуальна або колективна. Розмір індивідуальної гарантії повинен становити 60 000 євро для суб’єктів 1, 120 000 євро суб’єктів 2 і філій іноземних юридичних осіб та 180 000 євро суб’єктів 3. Колективна гарантія оформляється асоціаціями турагентств, які є самостійними юридичними особами і які створили спільний компенсаційний фонд. Розмір даної гарантії становить 50% від суми індивідуальної на одного члена асоціації. Мінімальний розмір загальної суми від однієї асоціації повинен дорівнювати 2,4 млн. євро, незалежно від території її діяльності (місцевої або загальнонаціональної). Надання вищевказаних гарантій дозволяє компанії відкрити 6 структурних підрозділів на території країни. Кожне додаткове представництво вимагає збільшення розмірів гарантії на 12 000 євро для індивідуальної та 6 000 євро для колективної.
Висновки: в цілому Угода не закріплює додаткових обтяжливих механізмів для туроператорів України в разі виявлення останніми бажання здійснювати транскордонне постачання послуг. Проте в аспекті ліцензування ТО Угода надає право країні, до якої постачаються послуги українського туроператора, вимагати дотримання тих механізмів, які обов’язкові для туроператорів держави-Сторони на території цієї країни (ч.3 Додатка ХVI-В до Угоди), навіть якщо такі механізми будуть додатковими, обтяжливими, не передбаченими законодавством України. Так, якщо вітчизняний туроператор здійснює транскордонне постачання послуг до Іспанії, то Міністерство промисловості, енергетики і туризму Іспанії в праві зобов’язати внести відповідним гарантійний депозит, вимагати, щоб розмір його фінансового забезпечення був не меншим, ніж 180 000 євро, а також виставити особливі вимоги щодо договору зі страховою компанією та бізнес-плану діяльності.
Список літератури:
1. Декрет Іспанії «Про діяльність приватних підприємств» від 14.01.1965 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.tourvest.ru/articles/article0009/.
2. Закон Іспанії «Про компетенцію в галузі туризму» № 48\1963 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.tourvest.ru/articles/article0009/.
3. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 року [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1775-14.
4. Закон України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони»
5. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/324/95-вр.
6. Наказ Міністерства інфраструктури України від 10.07.2013 № 465 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження туроператорської діяльності» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1275-13.
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon 4.rada.gov.ua/laws/show/442-2014-п.
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/756-2001-п
9. Постанова Міністерства транспорту, туризму та комунікації Іспанії від 14 квітня 1988року [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.tourvest.ru/articles/ article0009/.
10. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторонни» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/847-2014-р
11. Туроператорська та турагентська діяльність: правничі засади : навч. посіб. для студ.; [упоряд. С. Е. Баженова]. – Кам’янець-Подільський : [б. в.], 2012.
12. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Кабінету Міністрів України. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=246581344.
13. Угода про вільну торгівлю між Україною та державами ЄАВТ [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – Режим доступу: http://zakon 4.rada.gov.ua/laws/show/998_456.