Однією із найбільш обговорюваних на сьогодні тем є ініціатива керівництва нашої країни, щодо масового скорочення державного апарату. Звільняти нібито мають так звані «мертві душі», тобто працівників, які внаслідок свого «особливого» положення отримують солідну зарплату, але фактично на роботі не появляються. Такі дії, за словами наших «вождів» мають негайно призвести до значної економії бюджетних коштів, чим мало не вивести Україну з економічної кризи. І в той час, коли всі кинулись підраховувати зекономлені мільйони, я постараюсь оцінити питання з точки зору юриста.
Перш за все слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній такий термін як «мертві душі» у відношенні до найманих працівників, відповідно не встановлено жодних спеціальних процедур їхнього звільнення. Враховуючи це, для того щоб на 20% скоротити державний апарат відповідно до планів озвучених Президентом України, слід застосовувати або загальні підстави звільнення найманих працівників визначені Кодексом законів про працю України, або спеціальні підстави, що застосовуються при звільненні державних службовців (припинення державної служби) передбачені Законом України «Про державну службу».
Вважаю, що підстави звільнення державних службовців (припинення державної служби) визначені статтею 30 Закону України «Про державну службу», для скорочення п’ятої частини всіх державних службовців, застосовувати недоцільно. Звільнення державного службовця за будь якою з підстав визначених в згаданій статті потребує індивідуального підходу. В кожному конкретному випадку необхідно детально вивчити, як професійну діяльність державного службовця, так і його діяльність поза межами державної служби, з метою виявлення підстав для звільнення. Відповідно такі звільнення займуть багато часу, та потребуватимуть значних фінансових затрат.
За таких обставин, залишаються підстави для звільнення працівника визначені статтею 40 Кодексу законів про працю України. Спробуємо розібратись, які з них можуть застосовані для виконання завдання визначеного Президентом України.
Враховуючи, що звільняти планують так звані «мертві душі» тобто працівників, які знаходяться в штаті державних органів, але фактично на роботу не ходять та своїх трудових функцій не виконують, може бути застосована практика звільнення на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України – за прогул.
Проте,можливість масово застосувати звільнення за прогул видається досить сумнівною. В даному випадку знову ж таки необхідний індивідуальний підхід до кожного працівника, та дотримання непростої законодавчої процедури звільнення, визначеної статтею 149 Кодексу законів про працю України. Перш за все необхідно чітко та належними доказами зафіксувати факт прогулу, потім відібрати від винної особи письмові пояснення. Ще однією перешкодою на шляху масових звільнень за прогули, може стати хвиля судових позовів від звільнених працівників, адже не важко здогадатись що із записом в трудовій книжці про звільнення за прогул, не зможе погодитись жоден працівник, а тим більше особа яка перебуває на державній службі та розраховує на подальше успішне продовження кар’єри. Більше того, особи яких Президентом було названо «мертвими душами», дізнавшись про масові скорочення можуть просто почати ходити на роботу, що унеможливить їхнє звільнення за прогул.
Враховуючи викладене, вважаю єдиним можливим способом, який скоріш за все і буде широко застосовуватись для скорочення 20% державного апарату, є звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, тобто у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Хоча одразу необхідно відмітити, що на такій підставі швидко звільнити та одразу різко скоротити бюджетні видатки на утримання держапарату не вдасться.
По – перше, перед початком масових звільнень необхідно скоротити вакантні посади в органах державної влади. Оскільки відповідно до вимог частини 3 статті 492 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов’язаний запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Тому,скорочення працівників при наявності вакантних місць в установі чи організації в яких вони працюють, може бути визнане незаконним в судовому порядку.
По – друге, згідно частини 2 статті 492 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
По – третє звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, вимагатимуть значних фінансових затрат.
Так, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених зокрема і в пункті 1 статті 40 Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до пункту б частини 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення» працівникам звільненим на підставі п. 1 статті 40 КЗпП гарантується право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів – протягом 90 календарних днів і 50 процентів – протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Таким чином, більш – менш відчутний ефект щодо зменшення видатків на утримання державного апарату, навіть якщо розпочати процес звільнення держслужбовців скажімо з 01 грудня 2008р., можна буде досягнутий десь у серпні 2009р.
Тому вважаю, що скорочення держапарату не може бути дієвим заходом по зменшенню негативних наслідків світової фінансової кризи, яка вже фактично розпочалась в Україні, а керівництву країни потрібно вкладати сили і ресурси в інші заходи, які матимуть біль відчутний ефект – наприклад взяти нарешті під контроль курс долара.