Резонансне рішення федерального судді США Фредеріка Блока створило прецедент у захисті об’єктів, правова охорона яких досі вважалася лакуною у законодавстві, – графіті.
Те, що тема захисту авторським правом цих творів мистецтва досі оминалася правовою спільнотою, видається тим більш дивним з огляду на сучасні археологічні дослідження, які датують появу перших написів на стінах тисячоліттями тому.
Археолог Rebecca R. Benefiel, яка створила архів латинської та римської епіграфії, притримується позиції, що за часів Римської імперії графіті було шанованою формою писемності, часто інтерактивною, воно значно відрізнялося від того, що ми сьогодні бачимо на скелястих обривах чи дверцятах туалетних кабінок.
«Всі це робили», – відзначає Ребека. Мешканці римського полісу незалежно від приналежності до певної соціальної групи всюди на екстер’єрних стінах цитували вірші і додавали свої словесні обороти або зображали стрибаючого оленя, павича чи то ведмедя.
Симпліфіковані написи про власну присутність у певному місці на кшталт «Я тут був» почали залишати з 19 століття. Хоча зараз Колізей регулярно чистять від таких поміток, цінність тих написів, яким біля двох тисяч років, не піддається сумніву. Наприклад, під час розкопок Помпеї було відновлено напис: «Маркус кохає Спендузу», питання про знищення якого через брак оригінальності не стоїть.
«Завдяки тому, що графіті переважно створювалися спонтанно, менш відрефлексовано ніж Вергілій чи епічна поезія, вони дають нам поглянути на античне суспільство під іншим кутом», – акцентує лектор з історії Греції Трініті Коледжу в Дубліні. «Це ніби нас попросили вести два щоденника: один буде опублікований, а інший виключно для нас», – відмічає вплив цього виду творчості на нашу картину світу античності лектор Мадридського університету Pablo Ozcáriz.
Напевне, суддя «зробив своє домашню роботу» і вирішив історичне ігнорування феномену стріт-арту невиправданим. Суддя Блок розсудив, що власник легендарної «мекки муралів» «5Pointz» у Лонг-Айленді має виплатити 6,7 мільйона доларів вуличним художникам, графіті яких зафарбував.
Розмір відшкодування шкоди шокував навіть самих вуличних художників. 6,7 млн доларів було максимальним розміром, що вираховувався з розрахунку від 75 тис. доларів до 1 325 000 за кожен з 45 творів, які суддя вважав за потрібне визнати вартими захисту.
Колись тут був склад. Згодом власником став Джері Волкофф, будівля стала називатися «5Pointz» та художникам було надано дозвіл продовжувати використовувати її стіни як канву. Втім власник прийняв рішення знести будівлю, аби побудувати на її місці лакшері-резиденцію. Навіть Бенксі після мандрівки у Нью Йорк написав: «Save 5Pointz». Врешті ще за рік до знесення Волкофф найняв бригаду малярів, які вночі замалювали всі існуючі на ній графіті.
«5Pointz» був егалітарним простором. Деякі художники з’їжджалися з високопрестижних художніх шкіл, інші були аматорами; хтось належав до еліти, інші просто були віддані стріт-арт ком’юніті», – написав суддя, деякі зображення «відображають вражаючу технічну та художню майстерність, об’єкти, гідні виставки у видатному музеї».
Протягом судового процесу Ерік Баум, адвокат Джонатана Коена (відомого стріт-арт художника Meres One) підкреслював, що власник «5Pointz» не повідомив його клієнта належним чином за 90 днів, а буквально за ніч замалював всі твори білою фарбою. Юрист також назвав будівлю «найбільшим у світі аерозольним музеєм під відкритим небом».
Федеральний суддя безапеляційно визначив, що буквене позначення (act of lettering) визнається мистецтвом. До графіті застосували статус впізнаваних творів (work of recognized stature) за Visual Artists Rights Act (V.A.R.A.), згідно з яким авторам таких творів надається немайнове право (moral right) попереджувати їх знищення незалежно від того, хто володіє майновими правами на твір. Суддя також підкреслив, що якби Волкофф зруйнував будівлю, враз знищивши і графіті, дотримавшись вимоги повідомити авторів, його дії не мотивувалися б як умисні.
Аргументація адвоката Волкоффа також варта уваги. По-перше, він зазначав, що V.A.R.A. не має застосовуватися до цього випадку, бо його норми покликані на захист мистецьких творів, а не будівлі його клієнта. По-друге, всі вуличні художники знали, що будівлю врешті буде знесено і продовжували на ній малювати. По-третє, не стільки муралів зруйнував Волкофф, скільки самі художники, константно накладаючи одне графіті на інше і замальовуючи роботи своїх попередників.
Takeaways з цього судового кейсу неоднозначні. З одного боку, суд вперше постановив, що графіті охороняється авторським правом. З іншого, обсяг охорони лімітований: художникам було надано дозвіл розміщувати свої твори на будівлі, а також позов було задоволено на основі особистих немайнових прав.
Спробуємо дослідити «сіру зону» у правовій охороні графіті та запропонувати декілька вирішень.
Що є стріт-артом, а що ні? У книзі «Що таке стріт-арт? Вандалізм, графіті чи народна творчість» Eric Wooters Yip зазначає, що цей термін аморфний, охоплює широкий спектр медіумів і контекстів. Cьогодні ж він став мейнстримом, графіті-об’єкти продаються за мільйони з аукціонів, виставляються у музеях, ба, навіть презентуються як дипломатичні дарунки.
Хоча Закон України «Про авторське право і суміжні права» прямо не визначає графіті/стріт-арт/мурали об’єктом, що підлягає охороні, втім і не виключає їх з невичерпного переліку об’єктів.
Як відомо, твір охороняється авторським правом за дотриманням мінімальних критеріїв: якщо він є результатом творчої діяльності автора та якщо має матеріальну форму втілення. Суб’єктивні судження стосовно художньої цінності творів максимально редуковано, адже твори охороняються незалежно від їх завершеності, призначення, цінності чи виконання будь-яких інших формальностей (частина друга статті 433 Цивільного кодексу України).
«Твір мистецтва для одного є сміттям для іншого». То як відрізнити карлючку від художнього об’єкта? Дослідники вважають, що прості мітки, підписи, розпилення спреєм, короткі фрази, буденні символи, варіації типографічного орнаменту, шрифти можуть не отримати достатнього обсягу правової охорони.
Разом з тим цьогочасна цінність відкритих внаслідок археологічних розкопок Помпеїв навіть найпростіших прото-графіті безпаралельна, адже сьогодні саме завдяки ним може відбутися парадигмальне зрушення в антикознавстві.
Кому належать права на стріт-арт?
По-перше, копірайт має бути нейтральним до протиправного факту створення графіті. Іншими словами, незалежно від акту вандалізму, що може потягнути кримінальну відповідальність за умисне пошкодження майна (стаття 194 Кримінального кодексу України), художник має право на створений ним твір. Однак чи обмежується це немайновими правами як у випадку вказаного судового рішення, чи також має включати, на думку деяких юристів, дозвіл чи заборону переробок, відтворень третіми особами – залишається дискусійним.
Наприклад, була опублікована книга «Татуйовані стіни», що включала більше 100 зображень Нью-Йоркських муралів без згоди самих вуличних художників. Автор збірки апелював до аргументу, що стріт-арт об’єкти були суспільним надбання, та це не вдовольнило авторів. У результаті мирової угоди твори були видалені з книги.
Інша ситуація відбулася з відтворенням графіті «Ікони революції» на Грушевського. Зафарбування власником будівлі викликало осуд частини суспільства, у зв’язку з чим прийнято рішення про їх відновлення. Однак художник наносити своє зображення вдруге відмовився, тому їх відтворили за збереженими фотографічними копіями. Пропоненти цього рішення стверджували, що ці мурали вже набули статусу пам’ятки про історичні події, втім, чи законне таке відтворення без згоди автора, залишається під питанням.
По-друге, існує більше питання, а саме що власник матеріального об’єкта (частини замальованої стіни) ще не є власником твору (зображення). Дійсно, частина цеглин, на яких намальоване зображення, належить йому, але за загальним правилом правовласником твору є автор твору. З графіті все не так просто, бо автор при цьому не є власником, так би мовити, «канви».
Авторське право на твір не тотожне праву на матеріальний об’єкт, у якому його втілено. Частиною другою статті 12 Закону про копірайт вказано, що власникові матеріального об’єкта забороняється руйнувати оригінал втіленого на ньому твору мистецтва. Отже, якщо будинок підлягає знесенню, власник повинен дозволити вуличному художнику спершу зробити копію твору, а у Британії та США вже звичною стала практика відділення твору від стіни шляхом зняття необхідного шару цегли.
Отже, художній об’єкт має охоронятися незалежно від того, чи форма його матеріального втілення знищена чи ні. Життєвим циклом ефемерних графіті є нашарування більш пізніх написів, замалювання власниками споруд чи руйнування внаслідок погодних умов.
Також впливає на договірне вирішення долі графіті, власне, думка вуличного художника, наприклад, заперечення проти продажу твору чи його демонстрації у музеї.
Так, Boys’ Club у Брістолі колись занепадав, аж тут на ньому з’явився стріт-арт об’єкт, відомий сьогодні як «Мобільні коханці», у якому вмить впізнали почерк супер-зірки Бенксі. Твір було обережно відокремлено від будівлі головою Boys’ Club і планувалося продати для підтримання діяльності цієї 120-річної освітньої інституції. Однак Брістольська міська адміністрація вмить втрутилася і передала твір у міський музей. Вони заявили, що оскільки твір намальовано на стінах муніципального будинку, то і перебуває він у комунальній власності. Тоді Бенксі написав заяву, у якій вимагав повернути твір голові Boys’ Club, чим фактично визнав своє авторство і передав виключні майнові права клубу. Так і відбулося.
Найскладнішим питанням є визначення правовласника на графіті, коли воно намальоване без згоди власника будівлі.
У правовій доктрині існують декілька позицій стосовно визначення правовласника.
Якщо переносити шляхи вирішення в площину українського законодавства, то, звісно, відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України результати інтелектуальної, творчої діяльності відокремлені від речей. Однак ХХІ століття ознаменувало контроверзу нових об’єктів інтелектуальної власності та діючих норм правового регулювання, а відтак модифікації правової охорони мають стати наріжним питанням сьогодення.
З цієї оптики, варіаціями правової охорони можуть бути застосування до графіті правового режиму знахідки. У такому випадку права власності на знахідку набуває особа, яка її фактично знайшла. Але допустимо, що будівля цілком занедбана і знаходить графіті особа, яка не є власником цього будинку. Чи це нівелює претендування власника земельної ділянки на твір?
Презюмується, що вуличні художники усвідомлюють, що їхні твори врешті будуть продані з аукціону, виставлені у музеї чи знищені. А тому залишені на стіні графіті умовно можна кваліфікувати як річ, від якої власник відмовився . Складності все ж таки виникають, оскільки відмова не означає, що художникам все одно, хто стане новим власником твору.
На безхазяйну річ, тобто річ, власник якої не відомий (стаття 335 Цивільного кодексу України), право власності може переходити до територіальної громади.
Дарунок передбачає принаймні три складові: 1) намір дарувальника передати безоплатно річ, 2) власне передання речі та 3) прийняття обдарованим. Якщо перші дві складові можна списати на те, що намалювавши графіті на певній будівлі художник фактично демонструє інтенцію передати зображення власникові будівлі, то третя складова далека від однозначності. Часто стріт-арт концептуально пов’язаний з конкретним будинком, однак це не означає, що власник будинку не вирішить знищити зображення.
Доктринально у випадку з графіті можна говорити також про відомий з часів римського права інститут акцесії. Право власності на графіті, як придаткову річ, переходить до власника основної речі, до якої графіті приєдналося.
В американському праві також передбачено так званий справедливий поділ. Допустимо, що з футбольного поля м’яч втрапив у натовп. Один з глядачів спіймав його, та потім у штовханині м’яч випав з рук і перейшов до іншого вболівальника. Справедливий поділ передбачатиме спільну сумісну власність на об’єкт. У нашому випадку з графіті – і художника, і власника будинку.
Ця невизначеність окреслює широке поле для модифікацій правової охорони, її адаптованості до нових об’єктів. Очевидно, що після рішення суду США власники будівель будуть двічі думати, перш ніж замалювати чергові «бульбашкові» написи, соціальні сюжети та зображення рок-зірок.