45% населення планети прагнуть заявити про свою медіа-присутність. Щороку кількість користувачів соціальних мереж збільшується на 288 млн.
У 2019 році 17 млн українців ведуть персональний блог, фейсбук-сторінку чи інстаграм-акаунт. Частина з них залучається до коментування подій суспільного значення чи іншим чином висловлюється з актуальних питань.
Припустімо, юрист зареєструвався у «Твіттері». Чи можна вважати твіт з правового питання юридичною консультацією? Чи позначає «окрема думка» юриста правову позицію юридичної компанії? Чи вважається коментар щодо пов’язаних із роботою справ розголошенням комерційної таємниці роботодавця?
У справі “Herbai v. Hungary” (заява № 11608/15) Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) мав вирішити де проходить межа між свободою вираження поглядів, захищеною статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та зобов’язаннями з нерозголошення конфіденційної інформації, передбаченими трудовим контрактом.
Угорський заявник (Н.) працював HR-менеджером у Банку О. у Будапешті починаючи з 2006 року. У сферу його професійних обов’язків входили аналіз заробітної плати та управління персоналом. Зокрема, його роботодавець запровадив реформу політики оплати праці, участь у розробці якої взяв працівник. Згідно з умовами трудового контракту, Н. взяв на себе зобов’язання не публікувати ні офіційно, ні неофіційно інформацію щодо діяльності та функціонування роботодавця.
Однак у 2011 році діджиталізація не пройшла його осторонь. Він почав вести вебсайт, на якому ділився отриманими у процесі роботи кадровими знаннями у дописах на тему управління персоналом. Інформація про особу працівника на сайті зводилася до його імені, фотокартки, назви професії у «великого національного банку» (без назви роботодавця).
Перший допис було опубліковано у січні 2011 року, а у лютому, після появи другого допису, Н. було звільнено на підставі порушення стандартів конфіденційності Банку О. Останній посилався на те, що освітні послуги працівника порушують економічні інтереси банка, а публікація інформації, якою володів працівник у зв’язку з працевлаштуванням у цьому банку, могла суперечити бізнес-інтересам банку.
Н. пройшов усі судові інстанції національної юрисдикції, включаючи Конституційний Суд, маючи на меті довести, що підняті ним питання становили громадський інтерес та стосувалися змін у справлянні податку на доходи фізичних осіб, які мали зачепити 4 млн працівників, а публікації на сайті не мали комерційної мети.
Заява Н. до ЄСПЛ була аргументована порушенням права на свободу вираження поглядів, тоді як угорський уряд посилався на те, що статті Н. не були реалізацією права у межах ст. 10 Конвенції, оскільки не стосувалися обговорення суспільно-важливих питань, а майже цілковито були пов’язані з конкретною професією.
У своєму рішенні ЄСПЛ постановив, що для забезпечення пропорційності фундаментальних прав працівника та законних інтересів роботодавця мають оцінюватися такі обставини: природа спірного висловлювання; мотиви автора; шкода (за наявності), спричинена висловленням роботодавцеві; ступінь тяжкості накладених санкцій.
За розсудом Суду, свобода вираження поглядів не може ставитися у залежність від певних типів інформації, ідей чи форм її вираження. Тому Суд не погодився із рішенням Конституційного Суду Угорщини, що коментарі працівника не підпадають під дію ст. 10 Конвенції на підставі їх професійної природи та відсутності конкретного зв’язку з громадським інтересом (public link). Разом із тим Суд акцентував, що свобода вираження поглядів має бути забезпечена навіть у стосунках між працівником та роботодавцем.
Крім того, Суд визначив, що держава має позитивний обов’язок із забезпечення розумного балансу між правом працівника на свободу вираження поглядів та законними інтересами бізнесу роботодавця. Суд також акцентував, що рішення про звільнення має бути прийняте за умови з’ясування рівноцінності санкції ступеню проступку та за умов доведеності можливості завдання шкоди законним інтересам роботодавця.