Взгляд юриста » Юридический блог компании Jurimex » Науковий висновок щодо норм матеріального права, які неоднаково застосовані судами касаційної інстанції у подібних правовідносинах

Неоднозначність  тлумачення виникло з питань застосування судами касаційних інстанцій  норм матеріального права – Закону  України «Про заборону  грального бізнесу в Україні» від  15.05.2009р. № 1334-VI та Порядку  повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002р. № 226,  з приводу  щодо  визначення у якості  надмірно сплачених коштів –  коштів, сплачених ліцензіатами за  отримання ліцензій на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор,    за невикористаний  ліцензіатом  період дії строку ліцензії.

Відповідно до  п.9 ч.1 ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»  від 01.06.2000р. № 1775-III  (надалі – Закон про ліцензування)    плата за ліцензію – разовий платіж, що вноситься суб’єктом господарювання за одержання ліцензії.

За своєю правовою природою цей платіж є еквівалентом оплати вартості   управлінської послуги органу ліцензування щодо  надання дозволу суб’єкту господарювання на зайняття певним видом підприємницької  діяльності. Так орган ліцензування здійснює витрати під час розгляду поданих документів та оцінки спроможності ліцензіата відповідати ліцензійним умовам,  на виготовлення всіх потрібних матеріалів, листування із суб’єктом підприємницької діяльності, внесення відомостей до ліцензійного реєстру. Окрім того свою грошову вартість має також і бланк ліцензії, як документ суворої звітності.

Не зважаючи на позицію Закону про ліцензування щодо визначення плати за ліцензію  у якості саме  одноразового платежу, варто відмітити, що  чинне законодавство   передбачає випадки. коли розмір плати за видачу ліцензії  складається з одноразової плати та/або поточної плати. Проте така правова конструкція була закріплена у нормативно-правових актах, що були прийняті до моменту  набуття чинності Закону про ліцензування.

Так,  відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від  13.07.1995р.  № 516 «Про плату за видачу та переоформлення Національною комісією регулювання електроенергетики ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності» встановлено, що розмір плати за видачу Національною комісією регулювання електроенергетики ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності складається з одноразової плати, яка визначається згідно з додатком, і поточної плати.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України 19.12.1995, № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами справляється щоквартально рівними частками і зараховується до місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством.

Порядок визначення  розміру плати за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей було визначено частиною 3 статті 15 «Плата за видачу ліцензії» Закону про ліцензування  (в редакції станом на 26.05.2009р.).

Згідно вказаної норми розмір плати за ліцензію на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор (крім випуску та проведення лотерей)  встановлювався у розмірі  30 000 євро за кожний рік користування такою ліцензією:

  • на кожну особу, що провадить діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах;
  • на кожний пункт тоталізатора – при провадженні букмекерської діяльності; на кожний електронний сервер – при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор в електронному (віртуальному) казино;
  • на кожний гральний зал – при провадженні діяльності з організації та проведення азартних ігор у казино та інших азартних ігор.

Необхідно відмітити, що  механізм визначення вартості плати за видачу ліцензії, виходячи із терміну на який видається ліцензія,  передбачено  також  Розпорядженням  Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 29.12.2003р.  № 188 «Про встановлення плати за видачу ліцензій», відповідно до п.1 якого плата за видачу ліцензій на провадження певних видів фінансових послуг  сплачується одноразово за весь строк дії ліцензії (крім ліцензій на проведення конкретного виду страхування та ліцензії на провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів), відповідно до розміру плати за кожний рік користування ліцензією на провадження певного виду фінансових послуг.

Окрім того, враховуючи  правову конструкцію статті 15 Закону про ліцензування, а саме визначення  назви статті як «Плата за видачу ліцензії», та на підставі логічного тлумачення,  плата за ліцензію на   провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор розглядається законодавцем   як один із  видів плати за видачу ліцензії, а не як плату за користування ліцензію.

На підставі вище викладеного, та прийнявши до уваги  системне тлумачення    пункту 9 частини 1 статті  1 та  статті 15   Закону про ліцензування, можна зробити висновок, що плата за ліцензію на   провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор – це одноразовий платіж за адміністративну послугу органу ліцензування, розмір якого визначається за наступною формулою:

Плата видачу за ліцензію = Норма вартості одного року дії ліцензії*Строк, на який видається   ліцензія.

Порядок повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.12.2002р. № 226, детально регламентує процедуру повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії.

Проте вказане положення не дає як визначення дефініції —  «кошти, помилково  або надмірно, зараховані до державного та місцевих бюджетів» як загального поняття, так і не містить жодних оціночних критеріїв, що можуть слугувати підставами для віднесення індивідуалізованих сум до коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Тлумачний словник української мови   пояснює прикметник  «надмірний», як:

1. Який перевершує міру, звичайну норму чого-небудь.

2. Який перевищує звичайний ступінь виявлення чого-небудь.

3. Який значно перевищує потребу, необхідність у чому-небудь.

Для встановлення  змісту  поняття —  «кошти, помилково чи надмірно, зараховані до державного та місцевих бюджетів», можна звернутися   до інших нормативно-правових актів, що розкривають поняття окремих видів коштів, що надмірно чи помилково зараховані, як до окремих випадків генеральної сукупності поняття.

Так згідно абз. 6 пп. 2 п. 1.2. Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України.  митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого спільним Наказом Міністерства фінансів України  та Державної митної служби України від 24.01.2006, № 25/44, надміру сплачені митні та інші платежі, визначено як сума коштів, що з різних причин унесена понад розмір, установлений законодавством;

Відповідно до пп. 14.1.115.  п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI,  надміру сплачені грошові зобов’язання – це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату;

На підставі вище викладеного, та використавши  індуктивний метод формальної логіки, можна зробити висновок, що  кошти, надмірно перераховані до державного або місцевого бюджету,  — це позитивна різниця між розміром  фактично перерахованих коштів до державного чи місцевого бюджету та законодавчо встановленим розміром коштів, що підлягав перерахування до державного або місцевого бюджету. Останній показник буде виступати у якості межового показника.

До сукупних ознак коштів надмірно перехованих  можна віднести наступне:

1)      в особи, що здійснила платіж, на момент такої оплати наявний імперативний обов’язок по сплаті  певної суми коштів;

2)      призначення платежу  —   виконання особою   суб’єктивного обов’язку по сплаті певної грошової суми до відповідного бюджету;

3)      наявний законодавчо встановлений механізм розрахунку  розміру платежу або чітко встановлений розмір платежу;

4)      кошти були зараховані до належного бюджету із вірним призначенням платежу;

5)      фактичний розмір платежу, що зараховано до бюджету. перевищує   законодавчо встановлений.

У всіх судових рішеннях судів касаційної інстанції, що були запропоновані до даного наукового висновку, сторонами спору не заперечувалося те, що на момент  отримання ліцензій ліцензіатами,  плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор була здійснена ними виключно у розмірі встановленому Законом про ліцензування та зарахована до відповідного бюджету згідно вимог  законодавства.

25 червня 2009 року набув чинності Закон України «Про заборону грального бізнесу» від 15.05.2009р.  № 1334-VI, частиною 2 статті 4   «Прикінцеві положення»  якого було встановлено, що з дня набрання чинності цим законом видача ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор в Україні припиняється, а ліцензії, видані суб’єктам підприємницької діяльності до дня набрання чинності цим Законом, скасовуються.

Однак варто прийняти до уваги, що Законом  про ліцензування такої процедури як «скасування ліцензії» не  передбачено. Натомість даний закон оперує лише поняттям  «анулювання ліцензії».

Згідно абз.10 ч.1 ст. 239 Господарського кодексу України  анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності розглядається як адміністративно-господарська санкція, що може бути застосовано суб’єктами владних повноважень  до суб’єктів господарювання як вид персоніфікованого покарання за порушення   правил здійснення господарської діяльності.

Очевидно, що враховуючи вище наведену позицію законодавства, було б недоречно  ототожнювати   поняття «анулювання ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор» та «скасування ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор». При цьому  Закон України «Про заборону грального бізнесу»  не встановлює спеціальної процедури  скасування ліцензій на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, в тому числі і не містить положень, що скасування ліцензій у сфері грального бізнесу  якимось чином впливає на  правовий статус плати за видачу таких ліцензій .

Оскільки правові норми  Закону України «Про заборону грального бізнесу»   є  імперативними нормами публічного права, вони не підлягають розширеному тлумаченню, а відтак,  беззаперечним є висновок, що даний закон  залишає незмінним правовий статус  плати за ліцензію  на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, встановлений  Законом про ліцензування.

Отже, за результатом аналізу положень  п.9 ч.1 ст. 1, ст. 15, ст. 21  Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»  від 01.06.2000, № 1775-III (редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Закон України «Про заборону грального бізнесу» від 15.05.2009р.  № 1334-VI та Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 10.12.2002р. № 226, про які йдеться в заяві можна зробити наступні висновки:

1)      плата за ліцензію на   провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор – це одноразовий платіж за адміністративну послугу органу ліцензування  – видача відповідної ліцензії,

2)      плата за ліцензію на   провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор не являється платою за користування даною ліцензією,

3)      кошти, надмірно перераховані до державного або місцевого бюджету,  — це позитивна різниця між розміром  фактично перерахованих коштів до державного чи місцевого бюджету та законодавчо встановленим розміром коштів, що підлягав перерахування до державного або місцевого бюджету,

4)      на момент  отримання ліцензій  ліцензіатами,  плата за ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор була здійснена ними виключно у розмірі встановленому Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»,

5)     норми Закону України «Про заборону грального бізнесу»   не змінюють правовий статус  плати за ліцензію  на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, що вона набула згідно Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

6)      у зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про заборону грального бізнесу» відсутні правові підставі для визнання коштів,  сплачених ліцензіатами у якості плати за ліцензію  на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, такими, що надмірно чи помилково зараховані  до державного або місцевого бюджету.

Рубрика: Азартный бизнес