_
Враховуючи, що рішення першої інстанції, прийняте на користь телеканалу у спорі з податковою інспекцією, було розміщено в Інтернеті для загального ознайомлення, було б розумно розмістити і рішення апеляційної інстанції, яка не погодилась з рішенням про задоволення позовних вимог каналу, та залишила його в силі лише в частині… незначній частині з огляду на суму, що підлягає сплаті до бюджету.
Але просто розмістити дане рішення не достатньо, адже воно відображає доволі нестандартний підхід до вирішення адміністративного спору, не лише в розрізі конкретної справи, а взагалі з правозастосовчої точки зору. Ми не станемо заглиблюватись в тонкощі юриспруденції і відображати своє бачення правильного і законного вирішення спору, ми звертаємо увагу на те, як суд апеляційної інстанції, де справу розглядає колегія в складі трьох суддів, заблукав у трьох соснах та поставився безвідповідально до обгрунтування своєї позиції у справі щодо якої має місце суспільний інтерес і постійне висвітлення подій.
Так, наприклад, вказуючи, що позивачем (каналом) було подано уточнюючі розрахунки бюджетного відшкодування, суд знайшов в матеріалах справи документ, який не передбачений Податковим кодексом України. Згідно ст. 50 Податкового кодексу України (надалі – ПКУ) платник податків може подати лише уточнюючий розрахунок до відповідної декларації в цілому, а не до її окремого показника (бюджетного відшкодування).
Вже ні для кого не секрет, що спір виник з приводу податку на додану вартість, донарахування якого і оскаржувалось. Але суд апеляційної інстанції, стверджуючи в засіданні, що детально і досконало вивчив матеріали справи і відсутня будь-яка потреба заслуховувати представників сторін та їх зауваження, питання тощо, по факту сплутав податок на додану вартість з податком на прибуток підприємств. Так, порушення позивачем порядку сплати ПДВ суд обґрунтував нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та положеннями п. 2 роз. ХІХ Податкового кодексу, де також врегульовано порядок справляння іншого податку – податку на прибуток. Фактично в рішенні детально викладено позицію щодо порядку відображення так званих «збитків минулих періодів» при обрахуванні від’ємного значення об’єкту оподаткування податку на прибуток (проблема ще нещодавно досить актуальна для багатьох платників податків). Однак, залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування з ПДВ та від’ємне значення об’єкта оподаткування податку на прибуток – це два абсолютно різні показники, що мають не лише неоднаковий порядок обрахунку, різну звітність (яка доречі і не міститься в матеріалах справи), але різну не тотожну правову природу. Це те саме, що в спорі щодо правильності сплати податку на землю, застосувати до правовідносин норми, які регулюють податок з доходів фізичної особи, і при цьому постановити законне і обгрунтоване рішення. Фактично, суд апеляційної інстанції, якому доручено перевіряти законність і обгрунтованість рішень попередньої інстанції, допустив найгрубішу юридичну помилку: застосував до правовідносин норми, що не регулюють їх.
При цьому, суд апеляційної інстанції посилається на те, що суд першої інстанцїї неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи.
Чи то суд не знає різниці між ПДВ та податком на прибуток підприємств, чи то так і не зважився перечитати ті десять томів справи, щоб розібратись, а, можливо, просто і не старався, враховуючи, що нікому те законне і обгрунтоване рішення по даній справі, як і по багатьом іншим, де мають місце значні суми до стягнення в бюджет, не потрібно.
Подивитися ПОСТАНОВУ можна натиснувши на це посилання
Рубрика: новости