3 липня 2012 року Верховною Радою України прийнятий Закон «Про засади державної мовної політики». На даний момент Закон ще не вступив в силу, і навіть більше – він не підписаний ні Президентом, ні Головою Верховної Ради. Проте, враховуючі обставини його прийняття, та розуміючи українські реалії можна з певною долею ймовірності припустити, що даний Закон може набрати чинності. Тому ми вирішили зробити спробу проаналізувати його положення, а також окремо визначити ті зміни, які чекатимуть на ЗМІ у випадку вступу Закону в силу.
Але для початку спробуємо коротко виділити основні риси Закону.
1. Закон про засади державної мовної політики – єдиний акт що встановлює правила використання мов в Україні
На даний час (коли Закон ще в силу не вступив) порядок використання мов в Україні регулюється широким колом нормативних актів. Як правило це галузеві закони, якими визначається як саме вирішується питання застосування мов, наприклад, в телерадіомовленні, в рекламі, в друкованих ЗМІ тощо. Діючий понині Закон УРСР «Про мови в Українській РСР» з моменту його прийняття в 1989 році незначно редагувався лише двічі, що в цілому ясно пояснює його актуальність.
Автори Закону про засади мовної політики пропонують встановити, що всі питання використання мов в Україні повинні регулюватись виключно цим Законом. Інші закони можуть застосовуватись лише в тій частині, яка не суперечить Закону про засади державної політики.
По суті це означатиме, що з моменту набрання чинності Законом всі статті стосовно використання мов, які містились в численних галузевих актах, застосовуватись не будуть.
Цікавим ноу-хау авторів Закону є те, що вони передбачили можливість невиконання Україною своїх міжнародних зобов’язань стосовно використання мов.
Загальноприйнятий у всьому світі принцип зазначає, що кожна країна має сумлінно виконувати свої міжнародні зобов’язання, які засновані на міжнародних договорах та конвенціях. Також вона не вправі посилатись на положення свого внутрішнього законодавства як на виправдання для невиконання нею міжнародного договору.
Всупереч зазначеному, за запропонованим Законом правилом Украина вправі не виконувати свої міжнародні зобов’язання, якщо український Закон про мови передбачив «більш сприятливі положення щодо прав людини». Хто саме буде «зважувати» ступінь сприятливості Закон відповіді не дає.
2. Про що Закон?
Нижче наведені деякі положення Закону, які будуть діяти в разі його підписання Президентом:
— державною мовою залишається українська;
— норми української мови встановлюються у загальнообов’язкових довідкових посібниках які затверджуються Кабміном;
— до регіональних мов та мов меншин відносяться: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька;
— заходи, спрямовані на використання регіональних мов, застосовуються на тих територіях, де кількість носіїв такої мови складає більше 10% населення;
— всі акти державних органів приймаються українською мовою, але офіційно публікуються також і регіональними мовами та мовами меншин;
— вся документація державних та місцевих органів повинна здійснюватись державною мовою;
— в певних регіонах (більше 10% населення – носії мови меншин) документація місцевих державних та комунальних органів може здійснюватись мовою меншин (для цього не потрібно яких-небудь рішень місцевої влади – мова стає регіональною автоматично за даними Всеукраїнського перепису населення);
— всі посадові та службові особи в зазначених регіонах зобов’язані спілкуватись з відвідувачами, які використовують регіональну мову, тією ж регіональною мовою (закон не дозволяє спілкуватись з ними українською);
— всі судові та слідчі документи складаються державною мовою, але слідство та судочинство може вестись регіональними мовами;
— навчання в освітніх закладах ведеться державною мовою; у випадку, якщо школярами, їх батьками або студентами подано достатньо заяв про необхідність навчання регіональною мовою, державні та комунальні заклади освіти мають створити окремі мовні класи або групи;
— копії фільмів для кінотеатрів та домашнього відео виготовляються або мовою оригінала «або із дублюванням або озвученням чи субтитруванням державною мовою або регіональними мовами або мовами меншин на замовлення дистриб’юторів і прокатників з урахуванням мовних потреб споживачів».
Якщо зробити загальний висновок, то багато в чому Закон є як мінімум не однозначним.
По-перше, Закон забороняє державним службовцям спілкуватись українською мовою з відвідувачами, які звертаються до службовця регіональною (частина третя статті 11). Чому державний службовець позбавлений права використати державну мову при відповіді на звернення, яке надійшло до нього регіональною (наприклад, угорською) – наразі невідомо.
До речі, згідно даних останнього перепису населення, угорська мова автоматично стає регіональною в Закарпатські області (12,7% населення вважають її регіональною).
По-друге, запропоновані Законом правила щодо регіональних мов можуть бути ефективними лише тоді, коли йдеться про російську мову. Але запропонований ідеалістичний режим регіональної мови повністю руйнується, коли представити на місці регіональної будь-яку іншу мову, крім російської.
Наприклад, як буде Антимонопольний комітет України розглядати скаргу на рішення регіонального відділення того ж комітету, складене регіональною мовою? Або як Генеральна прокуратура буде перевіряти матеріали кримінальної справи, в якій документи складені німецькою, караїмською або новогрецькою мовами?
Вочевидь, повноцінне функціонування цього Закону вимагатиме здійснення відповідних видатків як мінімум на перекладачів з регіональних мов, адже Закон допускає листування між місцевими та центральними державними органами мовами меншин. Окрім того, створення додаткових навчальних класів та груп у державних освітніх закладах також вимагатиме додаткових бюджетних витрат.
Ці питання Закон не вирішує, а в пояснювальній записці зазначено, що додаткових бюджетних коштів реалізація цього Закону не вимагає. Хоча очевидно, що є лише одна мова національних меншин, використання якої не потребуватиме значних бюджетних капіталовкладень.
3. Вплив Закону на засоби масової інформації.
А. телебачення і радіомовлення
Перше що кидається в очі – Закон передбачає тотальне переоформлення ліцензій на мовлення на підставах, які не передбачені Законом про телерадіомовлення.
Так, Закон пропонує скасувати будь-які вимоги стосовно мови ведення передач. Для впровадження цього, Закон зобов’язує Національну раду у тримісячний термін привести всі видані нею ліцензії у відповідність до Закону, що по суті означає виключення з них вимог до мов здійснення мовлення. Зазначені зміни пропонується вносити «без додаткових витрат для ліцензіатів», що по суті означає за державний кошт, тоді як бюджетних видатків на це, як говорилось вище, не передбачено. Одночасно з цим із Закону про телебачення і радіомовлення виключаються положення, згідно з якими ліцензія на мовлення визначає мови, якими ведуться передачі.
За запропонованою Законом формулою, телерадіоорганізації можуть на власний розсуд вести мовлення будь-якими мовами без будь-яких обмежень. Допускається мовлення навіть тими мовами, які не визнані в якості регіональних, що фактично відкриває можливість для трансляцій англійською, французькою, іспанськими мовами, або навіть на напівлегальному ебоніксі.
Зміни торкнулись також і мов, на яких можуть транслюватись фільми, музика, інші програми і передачі. Нагадаємо, що на даний момент трансляція будь-якого фільму або передачі допускається за наявності звукового дубляжу державною мовою.
У разі прийняття Закону, телерадіоорганізації будуть вправі транслювати передачі будь-якою мовою.
Також Закон не містить вимог до обов’язкового дублювання, озвучення або субтитрування фільмів та передач державною мовою.
Так що у випадку підписання Закону, українська мова може зникнути з телерадіоефіру взагалі.
Б. Друковані ЗМІ
Тут все без змін. Як і зараз, так і з вступом в силу Закону друковані ЗМІ можуть самостійно обирати мову видання своєї друкованої продукції.
Як відомо, зазначена свобода вибору мови призвела до того, що україномовних друкованих ЗМІ в Україні в рази менше ніж преси, що друкується однією з мов меншин.
В. Кабельна та інша ретрансляція
Діяльність кабельників в Україні вже багато років є окремою темою для розмов. Не дивлячись на те, що і чинні закони, і міжнародні договори України забороняють вводити будь-які обмеження в ретрансляції європейських телеканалів, Національна рада впродовж останніх років наполегливо впроваджує обмеження та підтримує такі обмеження.
Закон робить ще одну спробу зняти обмеження на ретрансляцію певних телеканалів. Зокрема ним пропонується встановити, що держава не перешкоджатиме ретрансляціям на своїй території передач із «сусідніх країн», які транслюються «такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов й мов меншин України мовами».
Але тут є цілий ряд нюансів, які складно зрозуміти. По-перше, що значить «сусідня країна»? Країна, яка має спільний державний кордон з Україною? Чи та, що знаходиться порівняно недалеко, до яких може належати будь-яка країна Європи? А якщо між Україною та Туреччиною є ще нейтральні води, то можна її вважати «сусідньою»?
Поняття «сусід» є досить розпливчастим, оскільки є більше побутовим ніж юридичним. Наприклад, житель багатоквартирного будинку може називати «сусідом» не лише тих, з ким у нього спільні стіни, але й жителів інших квартир його будинку. За словником поняття «сусід» означає того, «хто живе недалеко». Поняття «сусідня країна» немає ні в словниках, ні в чинних нормативних актах.
Також складно зрозуміти, що мається на увазі під поняттям «мова, яка схожа на державну мову або мову меншин»? За певних умов можна говорити, що російська схожа на українську, молдавська на італійську, урду на хінді… З іншого боку, можливо, автори Закону хотіли сказати про діалекти – той самий ебонікс, який можна назвати англійською «фєнєю», а отже чимось схожий на американський варіант англійської.
В будь-якому випадку, зрозуміти суть цієї норми щодо ретрансляції каналів з сусідніх країн на мовах, дуже схожих на державну або регіональну, не просто.
4. Реклама.
Як відомо, питання використання мов в рекламі на даний момент врегульоване Законом УРСР «Про мови в Українській РСР». Згідно з ним тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т. ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою.
Згідно з Законом пропонується віднести питання вибору мови рекламного оголошення на вибір рекламодавця.
Таким чином, не можна виключати, що в разі вступу в силу Закону, найближчим часом в Україні значно зменшиться кількість рекламних оголошень українською мовою.
5. ВИСНОВКИ
Нижче спробуємо надати лише ті висновки, які стосуються роботи ЗМІ.
Вочевидь, прийнятий Верховною Радою Закон про засади державної мовної політики має як позитивні так і негативні риси. Але українські реалії такі, що часто в цілому позитивні норми можуть зіграти вкрай негативну роль у глобальних масштабах. Наприклад, зменшення регуляторного впливу з боку держави на питання застосування мов в телерадіоефірі саме по собі є позитивним моментом. Сьогодні обсяги використання української мови теле- та радіокомпаніями визначаються ліцензіями, а отже частка української мови в ефірі часто стає результатом всім відомого «діалогу» з конкретними представниками регулятора щодо того, яка саме частка української мови буде записана в ліцензії. Зняття обмежень фактично означає, що такий «діалог» більше не потрібен, і вільні ЗМІ можуть стати ще більш вільними.
Але з іншого боку не складно припустити, що відсутність зобов’язань стосовно мови ефірних трансляцій може повторити ситуацію з українськими друкованими ЗМІ, переважна більшість з яких не є україномовними. А відтак, зникнення української мови з українського теле- та радіоефіру скоріш за все стане питанням часу.
В комплексі з іншими встановленими Законом правилами, українська мова може повторити долю білоруської, яку більшість населення Білорусії не знає. Там, до речі, також все почалось з того, що російська мова оголошена другою державною.