Як розцінювати договори, укладені в інтернеті?
Пройшло два роки з часу прийняття Закону України «Про електронну комерцію» та більше десяти років з часу прийняття Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», разом з тим, пропозиція укласти договір в електронній формі в українських реаліях, у більшості випадків викликає здивування та неприйняття. Нехай краще буде папірець, так надійніше. Поняття електронного договору (договору в електронній формі) залишається чужим й дотепер.
На практиці часто виникають проблеми, пов’язані із труднощами розуміння того, чим насправді є договір, укладений в електронній формі, та чим такий договір відрізняється від договору, укладеного у письмовій формі, відсканованого та надісланого контрагенту за допомогою електронної пошти. Проблематика е-договорів породжує ряд запитань, зокрема яку юридичну силу мають такі договори? Яке їх доказове значення, у випадку виникнення спорів між їх сторонами? Як українські суди мають розцінювати е-договори? Про це та багато іншого, пов’язаного з правовою оцінкою електронних договорів мова буде йти далі.
eContracts: як розпізнати?
Е-правочини та е-договори широко увійшли в національне правове поле завдяки Закону України «Про електронну комерцію», яким було внесено низку змін до Цивільного кодексу України щодо надання юридичної визначеності правочинам, вчиненим за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, та договорам, укладеним в електронній формі.
Нагадаю, Закон України «Про електронну комерцію» визначає електронний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлену в електронній формі.
Згідно із положеннями Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, має юридичне значення (силу) договору, укладеного в письмовій формі. Тобто, законодавець поставив знак рівності між зазначеними формами договорів.
Що це означає? Електронний договір має відповідати усім вимогам, встановленим для письмової форми правочинів, а саме:
— зміст зафіксований в одному або декількох електронних документах (листах);
— воля сторін на його вчинення виражена за допомогою електронного засобу зв’язку;
— підписаний сторонами, у порядку визначеному чинним законодавством.
Наслідки недотримання вимог: договір вважатиметься укладеним в усній формі. Можлива недійсність такого правочину (якщо його недійсність через недотримання форми встановлена законом).
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно із Законом України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.
Таким чином, для того, щоб е-договір вважався укладеним, необхідно досягти згоди щодо усіх істотних умов, встановлених для такого договору. Аналогічне положення міститься в Цивільному кодексі України.
Наслідки недотримання вимог: е-договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) та не породжує юридичні наслідки.
Між ким та ким?
Перш за все, сторонами е-договору можуть бути суб’єкти електронної комерції:
— суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
— особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Також стороною е-договору в е-комерції може бути фізична особа, яка не зареєстрована як ФОП та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, якщо сторони е-правочину прямо домовилися про застосування положень Закону України «Про електронну комерцію» до правочину.
Виникає питання – чи можуть е-договори, укладатися між особами, які не є суб’єктами е-комерції? Відповідь очевидна – так, можуть, в силу положень Цивільного кодексу України. Тому, якщо сторони вирішили, укласти договір в електронній формі – вони є вільними у виборі такої форми договору, навіть, якщо правочин не підпадає під регулювання Закону України «Про електронну комерцію».
Варто зазначити, що Господарський кодекс України не містить згадки про е-договори. Разом з тим, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Тому, робимо висновки, що господарські договори можуть укладатися в електронній формі (такі договори, матимуть юридичну силу, аналогічну цивільно-правовим е-договорам).
eSignature: як підписати?
Обов’язковою вимогою для того, щоб договір визнавався укладеним в електронній (письмовій) формі є підписання таких договорів сторонами.
За загальним уявленням про підписання електронних договорів, він може бути підписаний лише електронним цифровим підписом, використання якого врегульоване спеціальним Законом України «Про електронний цифровий підпис» (можу припустити, що виною всьому існування зазначеного профільного закону). Насправді, ні. Електронний цифровий підпис є лише видом електронного підпису.
Варто звернути увагу, що Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлює, що накладанням саме електронного підпису (а не електронного цифрового підпису) завершується створення електронного документа.
Електронний підпис – дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних.
Отже, основна мета електронного підпису – це ідентифікація підписувача даних, а також вказівка на намір цієї особи схвалити (погодитися) з текстом документу. Тому, не так важливо форма електронного підпису, як можливість в подальшому ідентифікації підписувача та доведеність цілісність документу (відсутності внесення до нього змін в подальшому).
Серед видів (типів) електронних підписів можна виділити, зокрема, такі:
— підписи «Click-to-Sign», до них відноситься проставляння галочок (як спосіб волевиявлення), факсиміле, яке проставляється в електронному вигляді, відскановані зразки підписів та надруковані імена. Основна проблема таких підписів полягає в тому, що не можливо встановити особу, яка підписала документ, а також вони не забезпечують цілісність документа.
— підпис за допомогою особистого ідентифікаційного номеру (коду) – PIN.
— електронний цифровий підпис.
Також можна виділити вид підпису (способу ідентифікації), який нагадує сюжет фантастичного фільму – за допомогою біометричних ідентифікаторів, наприклад сканування сітківки ока або відбитку пальця.
Певною мірою можливість підписати е-договори різними видами е-підписів знайшла своє відображення у Законі України «Про електронну комерцію», який встановлює, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
— електронного підпису;
— електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
— електронного підпису одноразовим ідентифікатором;
— аналога власноручного підпису (важливо: може використовуватись тільки за письмовою згодою сторін, у якій містяться зразки відповідних аналогів власноручних підписів).
Ще раз акцентуємо увагу на тому, що Цивільний кодекс України зрівняв електронну форму та письмову, тобто для того, щоб правочин вважався вчиненим в письмовій (електронній) формі необхідно дотриматися усіх вимог, встановлених для цієї форми, це означає, що е-документ повинен бути підписаний сторонами. У випадку, відсутності підписів, договір вважатиметься укладеним в усній формі, що може мати наслідком недотримання загальних вимог чинності правочину, встановлених цивільним законодавством. Або вважатися неукладеним, якщо сторони, наприклад своїми конклюдентними діями не погодяться з його умовами. Нагадуємо, що за загальним правилом недотримання форми правочину не тягне правових наслідків його недійсності, окрім випадків, коли недотримання письмової форми має наслідком недійсність правочину в силу прямої норми закону.
eContracts як доказ
Уявімо, контрагенти уклали е-договір, а потім одна зі сторін не виконала свої обов’язки, передбачені таким договором. Йдемо до реального суду з «віртуальним» договором. Як суди мають оцінювати е-договори? Чи мають такі договори доказове значення? Чи можуть вони бути належним та допустимим доказом?
Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» регламентує, що допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Аналогічне положення міститься також в Законі України «Про електронну комерцію» відповідно до якого електронні документи (повідомлення), пов’язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, е-договори є письмовими доказами в розумінні чинного законодавства України. При цьому, такі договори мають відповідати усім вимогам, встановленим для електронних документів, а саме – інформація в такому документі має бути зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа, а також він повинен бути підписаним електронним підписом.
Разом з тим, на практиці виникає проблема з наданням таких доказів суду. Це може бути зроблено у вигляді роздруківок скриншотів з екрану, або навіть у більш витончені способи – відкривання електронного листа з проведенням відеофіксації цього процесу та надання відповідного відеозапису суду.
Перейдемо від теорії до практики, судової практики.
eEvidence у судовій практиці національних судів
Київський апеляційний господарський суд у рішенні у справі № 910/2430/17 від 29.08.2017 року захистив права позивача, у зв’язку із невиконанням відповідачем своїх обов’язків щодо поставки товарів та не повернення позивачу сплачених ним грошових коштів, які виникли на підставі договору поставки, укладеного в спрощеному порядку в електронній формі. При цьому судом було взято до уваги електронне листування як належний та допустимий доказ: «електронне листування щодо направлення довіреностей на отримання товару та повернення коштів є належними та допустимими доказами на підтвердження факту звернення позивача до відповідача із вимогою на поставку товару та повернення коштів».
В Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться рішення у справі
№ 908/2373/13, нічого особливо якби не один цікавий факт. Відтак, як вбачається з постанови Донецького апеляційного господарського суду від 15.10.2013 року, відповідач надав суду на підтвердження своєї позиції акт відкриття та перегляду електронної пошти та диск з технічною відео фіксацією цього процесу за допомогою програми захвату екрану робочого стола в процесі відкриття електронної пошти з фіксацією подальшого відкриття змісту отриманого документа формату PDF. Зазначене було взято судом до уваги (позиція з цього приводу була підтримана Вищим господарським судом України у постанові від 14.01.2014 року).
Водночас, в судовій практиці є випадки, коли суди не беруть до уваги скриншоти як докази надіслання електронних повідомлень. Зокрема, про це зазначає Вищий господарський суд України у постанові у справі № 924/473/16 від 17.01.2017 року: «доказів надсилання повідомлень за вказаними адресами відповідачем не надано, а надані відповідачем скриншоти не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України».
Отже, надати перевагу укладенню договору в електронній формі чи у традиційній письмовій формі – справа особисто кожного, але варто пам’ятати, що за своїм юридичним значенням такі договори будуть рівнозначними. Разом з тим, не зважаючи на визначеність з боку законодавця щодо правової природи е-договорів, судова практика з цього питання поки ще перебуває на стадії її становлення, тому можемо тільки висловити свої сподівання, що в подальшому суди будуть належним чином реагувати на електронні правочини та електронні договори.