Рекламна фотосесія дитячої білизни до цьогорічного Одеського тижня мод не по-дитячому епатувала публіку. У зйомках брали участь дівчата з модельної вікової групи 8-14 років. Резонансну рекламу вже встигли «охрестити» сексуальною об’єктивацією дівчат, еротизацією дитячого тіла та дегуманізацією.
Справа в тім, що в образах дівчат на фотографіях знайшли схожість із зображеннями французьких куртизанок чи німфеток в стилі «Лоліти». Діти постають на фото ненатуралістично, з яскравим мейкапом і складними зачісками, позуючи в неприродньому для дитячих забав середовищі біля кушеток та тримаючи у руках масивні розквітлі квітки.
Проте чи достатньо асоціацій, які можуть у деякої частини аудиторії породити ті чи інші образи для визначення об’єктивного чинника незаконності реклами? Спробуємо розібрати аргументи «за» і «проти», проаналізувавши українське законодавство та розглянувши аналогічні приклади з європейської рекламної регулятивної практики.
Згідно з частиною третьою статті 20 ЗУ «Про рекламу» реклама не повинна завдавати дітям моральної чи фізичної шкоди.
Частиною третьою статті 7 цього самого Закону декларується заборона зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами
пристойності. Також відповідно до абзацу одинадцятого частини першої статті 8 Закону про рекламу забороняється розповсюджувати рекламу з елементами порнографії.
Термін «дитяча порнографія» міститься в ЗУ «Про захист суспільної моралі», а саме – зображення у будь-який спосіб дитини, задіяної у реальній або змодельованій відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях.
Очевидно, що на цій фотосесії зображено дітей, тобто осіб до 18 років, навіть до т. зв. віку статевого повноліття, тобто 16 років. Ратифікованою Конвенцією про права дитини передбачено захист дитини від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини, у тому числі від сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень (статті 34, 36). Крім того, відповідно до абзацу другого частини п’ятої статті 21 ЗУ «Про охорону дитинства» забороняється використання дитини у виробництві порнографічної продукції чи порнографічних вистав, що конституює одну з «найгірших форм дитячої праці». Експерт з питань недискримінації Центру інформації про права людини вже висловилася про наявність у рекламі ознак об’єктивації порнографічного характеру, насильства і рабства. Утім чи є у зображеннях ознаки кримінально караного правопорушення, зокрема експлуатації дитини (стаття 150 КК України) та найгірших форм дитячої праці, як заявив Уповноважений Президента України з прав дитини, ще варто перевірити.
Подібні питання обговорювалися у відомому інциденті з французькою рекламою дитячої білизни Jours Apres Lunes. Підкреслюючи відсутність вульгарних конотацій у рекламі, власниця бренда апелювала до того, що «колекція не включає мережива, у ній відсутні бра, а топи нагадують дитячі купальники, діти не носять взуття на високому підборі, у них не нафарбовані нігті та губи, зачіски утрирувані, як самі забавки та дитячий всесвіт в цілому».
Практика британського рекламного регулятора «ASA» також вказує на непоодинокі випадки розгляду реклами на предмет «сексуалізації зображення особи, що виглядала молодше 16 років». При розсуді регулятором враховуються вираз моделі, фліртливий погляд в камеру, сексуальна нав’язливість пози та навіть непрямі натяки на сексуальність, як-то розімкнені губи моделі.
Як видно, правові критерії визначення сексуальної природи фотографій оціночні і мають у кожному конкретному випадку розглядатися приналежно до цілісного образу. Крім юридичних механізмів аналізу складових реклами, «сексуальній об’єктивації» у рекламі також присвячено значний масив наукової літератури, існує навіть т. зв. 7-складовий тест на сексуальну об’єктивацію.
Слід підкреслити, якщо у рекламі одеського бренда все ж таки буде виявлено порушення моральних норм та правил пристойності, то притягнуті до відповідальності будуть також батьки моделей, адже саме вони надали згоду на фотозйомку та використання фото, яка (згода) може бути кваліфікована як невиконання обов’язків з виховання дитини. Так, згідно з частиною першою статті 18 вищезазначеної Конвенції основну відповідальність за виховання і розвиток дитини несуть батьки, а найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування. Аналогічні положення закріплені у статті 150 Сімейного кодексу України та статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства». Водночас невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей тягне адміністративну відповідальність у порядку статті 184 КУпАП.